Я уже 15 років гарую в Італії, і всі роки доньці гроші відсилаю – все до копієчки. А тут приїхала і побачила таке, що і ворогу не побажаєш

Новини

З Анною ми зустрілися в лікарні. Обоє лежали в одній палаті в травматології.

У неї був складний перелом бедрової кістки. Рухатися Анна не могла, тому для виконання навіть найелементарніших потреб їй була потрібна щохвилинна допомога. А допомоги не було.

Так, час від часу заходили медсестри, подавали їжу і судно, деякі навіть мили.

Спочатку я спостерігала за Анною. Їй було років так під шістдесят. Незважаючи на свій важкий стан, вона не тільки не падала духом, але й намагалася усіх нас розсмішити, постійно розповідаючи усякі цікаві історії (хоча в нашій палаті вона була «найважчою» хворою). Та й виглядала вона значно молодша, доглянута і незважаючи ні на що – життєрадісна.

На третій день нашого спільного перебування в палаті я наважилася спитати: «Пані Анно, а у вас є діти?». Просто не сила було дивитися, як важко їй даються найпримітивніші речі. А за три дні у неї не було жодного відвідувача.

Завжди весела Анна зніяковіла. Запитання виявилося для неї болючим.

– Є. Аж троє: два сини та дочка. Дорослі уже. Та й чоловік якийсь є.

Я уже 15 років гарую в Італії. Поїхала, думала дітям допомогти. Бо то час тяжкий був, вони якраз школу закінчували, треба було вчити, а потім – весілля робити, і т. д.

Все щось треба і треба. А чоловік сильно пив (та й зараз п’є). Гадала на рік два поїду, а застрягла на всі 15. Та й не знаю, чи варто мені повертатися в Україну, бо бачу, що нікому я тут не потрібна.

Минулого року я захворіла (онкологія «по жіночому»). Операцію робили в Україні. Все, дякувати Богу, пройшло добре. Лікарі в Італії дуже дивувалися, що наші українські лікарі так добре оперують. А цього року приїхала на повторне обстеження, на свою голову.

Через сварку зі своїм «любим» чоловіком впала й от… бачите, де опинилася. А я вже мала повертатися до Італії, та застрягла тут на довго (за найкращими прогнозами – місяців на три). Та ще й до того, як болить.

Та цей біль ніщо, порівнюючи з тим, якого завдали мені мої діти, точніше, дочка. Сини в мене нормальні. Але, коли вони зрозуміли, що на ґаздівстві залишається дочка, а їм нічого не залишається, поїхали хто куди влаштовувати своє життя, от і живуть зараз далеко, тому і не навідують.

Я всі 15 років гроші дочці присилала. Вона господарювала, хату добудовувала, подвір’я облаштовувала, все, як люди. По скайпу мені показувала, звітувала ніби. А я тішилася, що дітям допомагаю. Приїжджала рідко, перші 8 років сиділа в Італії безвиїзно, бо документів не мала.

Коли вперше приїхала, ніби робота якась і почалася, але дочка нарікала, що в Україні життя дороге, важко прожити (і як потім виявилося, жила вона ні в чому собі не відмовляючи, на роботу не ходила, бо казала, що не може знайти). А я шкодувала дитину, все їй висилала, майже нічого собі не залишала.

А цього року я приїхала і впала в шок, бо чого-чого, а такого навіть в страшному сні не приснилося б.

До мене стали підходити односельці, питати за здоров’я, і так легко натякати, чи можу я вже їм повернути гроші, які дочка зичила у всіх, ніби-то мені на реабілітацію після онкології (в кого 300, в кого 400, а в кого 500 євро).

Де зараз моя дочка – невідомо. Залишила трирічну донечку разом з зятем в моїй хаті й кудись поїхала. Сусіди казали, що виставляла в інтернеті фотографії з якимось чоловіком, десь в іншому кінці країни.

Розмову перервав телефонний дзвінок, дзвонили з банку, сказали, що їдуть описувати майно за борги перед банком.

Анна знову віджартувалася, що навіть якби й хотіла відвоювати свою хату, то принаймні зараз вона не в формі, тому нехай діється те, що діється.

А вночі вона сильно плакала.

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Оцените статью
Добавить комментарий

Право на слово We would like to show you notifications for the latest news and updates.
Dismiss
Allow Notifications