Мого чоловіка не стало 10 років тому, діти якраз закінчили школу. Знаєте, то були дійсно важкі часи у моєму житті. Грошей ледь вистачало на комунальні послуги та на навчання дітей у столиці, я могла тижнями їсти дешеву гречку з хлібом.
Потім збирала гроші доньці Ользі на весілля та квартиру, взяла два кредити для сина на машину. Батьки ж зобов’язані допомагати своїм дітям. Вони ще тоді були молодими, зеленими, тільки-но університет закінчили. Словом, діти залишилися у Києві та рідко приїжджають до мене у гості. Внуків я бачу хіба у Скайпі чи Вайбері.
І ось декілька місяців тому я вийшла на пенсію. Звісно, що у мене були певні заощадження на “чорний” день, але цього ледь вистачає на комунальні послуги. А ліки зараз такі дорогі… Я сподівалася, що тепер діти відплатять за мою любов та добро. Ну хоча б раз в тиждень чергувалися та приїжджали до мене в гості. Але дарма себе годувала сподіваннями. За 6 місяців до мене приїхала тільки Оля. Купила пачку дешевих макаронів, гречки, рису, буханку хліба, молоко та шоколадку.
– Ну, папа, я поспішаю, – поцілувала мене у щоку та поїхала геть. А що їй заважало залишитися хоча б на одну ночівлю? Дітки залишилися з нянею, вона сама приїхала на машині.
Тиждень тому син полетів з невісткою у Єгипет на відпочинок. Навіть нічого не казав, я випадково дізналася від сусідки. Показала мене фотографії з розкішного готелю, пляжу та яхти. Таке задоволення не з дешевих. І знаєте, так сумно на душі стало, що я цілу ніч плакала.
У мене мізерна пенсія, ледь на ліки вистачає. Мені треба знову на роботу влаштуватися, щоб нашкребти гроші на продукти. Черевички вже старі, промокають, на куртці де-не-де плями, а нові шкарпетки я не можу собі дозволити. Однак, для Олі набагато важливіші походи у ресторани, новий телефон, ніж старенька матуся.
Із заздрістю дивлюся на своїх сусідок. До них онуки ледь не щодня приходять, а діти з порожніми руками не приїжджають, заносять по декілька пакетів повних з продуктами. Ось, наприклад, Василівні син зробив ремонт у квартирі, а Олександрівну донька відправила у санаторій на відпочинок. А про мене забули рідні діти… Здається, що я скоро піду жебрати на вокзал, щоб мати якусь копійчину на буханку хліба.
Я раз заїкнулася про те, що не вистачає коштів на новий одяг.
– Ми збираємо гроші на машину для Насті, бо вона не може їздити в автобусі. Неприємний запах, пробки, вона постійно запізнюється, – скаржився Матвій. Думаєте, що невістка десь працює? Ні, вона з ранку до ночі пропадає у салонах краси.
– Мамо, ми зараз самі з чоловіком голі-босі. А треба відкласти на приватний ліцей для доньки, – нила у слухавку Оля. А чим звичайна школа їй не підходить? Ті ж вчителі, система освіти.
Після тої розмови я зрозуміла, що не можу розраховувати на допомогу своїх дітей. Ось так мені віддячили за всі ті роки турботи. Соромно про це навіть сусідам казати – раптом ще почнуть плітки розпускати, що це я винна? Мовляв, погано дітей виховала. Можливо, ці хвилювання не даремні?
Хто винен у такій скрутній ситуації? Що б ви зробили на місці старенької матусі?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!
Daryna
