28-річна Анастасія Ярова поховала коханого Віталія Поліщука 13 травня. Того дня провести в останню путь хмельничанина прийшли чимало людей.
Свою історію дівчина розповіла виданню “Всім”.
Коли Віталій вирішив стати на захист країни, Анастасія підтримала чоловіка і навіть хотіла йти разом із ним. top.politeka.net
Вона розповідає, що за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення Віталій Поліщук записався до школи снайперів. 24 лютого він мав складати іспит. Проте того ранку події розгорнулися зовсім інакше.
“24 лютого я була на лікарняному, оскільки в мене була підозра на COVID-19. Близько 5 ранку мене розбудив Віталік. Каже: “Війна”. Я відповіла, що у нас війна триває вже восьмий рік. Тоді він сказав, що Київ бомблять. У мене був шок. Я просто в це не вірила. Хоча він якраз навпаки. Навіть ходив на курс снайперів.
Того ж дня, 24 лютого, Віталік пішов до військомату. Я разом із ним. Говорю: “Ти йдеш, а я чому не можу?” Я навіть мала практику стрільби. Та згодом ми вирішили, що хтось один має залишатися тут, в тилу. Так він і записався до нашої тероборони, – говорить Анастасія.
Після цього Віталій приїхав додому і зібрав все необхідне. Далі відправився на базу в Хмельницькому. З того дня Настя бачилася з чоловіком не часто, а тоді як це дозволяли обставини.
Круто змінилося все із березня. Тоді Віталій Поліщук відправився до Пирятина, що на Полтавщині. З дружиною вони періодично зідзвонювалися. А коли їхній батальйон став базуватися на Донеччині – спілкуватися стали рідше. Настя пригадує, що Віталій завжди телефонував вранці чи в обід. Коли дзвінків не було, не обходилося без хвилювання.
Навідатися до коханого Анастасія змогла у квітні, разом із волонтерами. То була їхня остання зустріч із чоловіком. Настя зізнається: мала передчуття, що щось може трапитися.
“Дуже важко було на початку травня. По них були серйозні обстріли. Поки із ним не було зв’язку, я дуже переймалася. Думала, чи не поранений. 8 травня ми з ним переписувалися. Тоді я замовила магнолії. Хотіла їх посадити на честь нашої перемоги. Про це я й розповідала Віталію. Наступного ранку він мені не відписував і не дзвонив. Пам’ятаю, що тоді я поїхала купувати насіння кукурудзи та гороху. Близько 15 години я приїхала додому. Мені подзвонив невідомий номер. Щойно я його побачила – відразу зрозуміла, що щось не те. Це був Віталіка взводний. Він повідомив, що Віталік загинув, – зі сльозами на очах пригадує Настя.
Віталій Поліщук загинув 9 травня, у Донецькій області. На прощанні з коханим, Анастасія звернулася до всіх присутніх. Під час її слів, було неможливо стримати сліз. Стоячи біля труни з чоловіком, Настя закликала робити все, задля перемоги країни. Аби смерть її чоловіка та інших таких же воїнів не була даремною.
“Я сьогодні залишилася одна. Його мама залишилася одна і бабуся. Але замість нього у них тепер я. І я буду їх підтримувати. Я хочу попросити вас, аби смерть мого Віталіка і смерті інших воїнів були недаремними. Країну врятує лише щирість і бажання змінювати її. Я вас прошу, щоб у вашому серці жевріла любов до своєї країни та родини. Віталік таким був. Він навчав мене, а я його навчала. Ми одне одного доповнювали. Він був тихим і спокійним, а я активніша. Ми вміли цінувати щиру буденність: посмішки, дотик руки до руки. Ми прагнули мало, але були готові віддавати багато. Я знаю, що я сильна. Я гідна дружина гідного воїна. Віталік поруч зі мною. Він тримає мене за плечі, я це відчуваю, – сказала тоді Анастасія.
