Подав мій чоловік нещодавно заяву на розлучення. І все б то нічого, але цей старий розміняв уже шостий десяток!
Ще кілька місяців тому Вітька бігав то за серце, то за печінку хапався, на той світ збирався, а тут на тобі! Побачив спідницю на 10 років молодшу і прямо воскрес!
– Ти б хоч посоромився таке на старості творити. Теж мені, герой-коханець недороблений! – не могла я ніяк заспокоїтись. – Про дітей ти подумав? А люди що скажуть, га?!
– Та що мені ті люди! – впирався Вітя. – Я йду від тебе, бо так мені для здоров’я треба! Світлана – знатна ворожка. Знаєш, скількох вона вже вилікувала? І мене вилікує! Але аби щось отримати, треба спочатку щось віддати. От і маю я віддати їй своє серце… Інакше то все не подіє!
– Ой, Господи! Що ж ти таке мелеш? Яка ворожка? Яка серце? Вона тебе що, споює там?! То з цим я швидко розберусь!
– Що ти тямиш, стара! Я ж заново жити почав, наче років 10 із себе скинув! А як вона ще й печінку мені вилікує – взагалі заживу!
Тримати Вітю я не збиралась, бо не вірила, що він оце таке вчудити може. Не просто ж так я скільки років на цьому світі прожила!
Пішли ми в суд, розлучили нас там швиденько, почали майно ділити. Багато Вітьку не дісталось, бо працював він все життя не офіційно. Та і те, що йому відійшло, Світлана дуже швиденько собі зацапала.
Через три місяці свого нового життя з молодухою вернувся мій колишній додому: нещасний, затурканий і з пустими кишенями.
– Що, вилікувала тебе твоя ворожка? – запитала я з порогу.
– Та яка вона ворожка! Ця баба порядних чоловіків на гроші дурить! Така вся хороша спочатку, і сто грамів наливає, і частує, і любитись припрошує… А потім обдирає, як липку! Слухай, Ніно, поробилось щось мені. То все та відьма стара мені щось підливала, що в мене і в голові потьмарилось… Прости! Давай забудемо все та разом уже свого віку доживемо. Ми ж перед Богом клялись!
– Нічого собі, хто тут про Бога в серці згадав. Ні, любчику, ти свій вибір зробив, коли за спідницею молодшою побіг. От тепер і маєш.
Чоловіка свого назад у хату я не пустила, пішов він до нашого сина жита. Буває, телефонує мені, додому проситься, каже, що на старості купи триматись треба. Але ні, я спуску йому не дам. Яка різниця, у скільки років тобі зрадили? Зрада завжди лишається зрадою.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А ви б пробачили?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!
Viktoria
