Я вийшла заміж дуже рано. Запрошені гості на весіллі відразу здогадалися, що це шлюб не зі щирого кохання, а тому, що я чекаю дитину. Минали роки, я їх проживала заради чоловіка та дітей. Діти виросли: син виїхав за кордон і живе там, а дочка вийшла заміж і сидить зараз в декреті, мені телефонує лише раз в місяць. Як тільки ми відзначили моє 45-річчя, чоловік пішов до молодої жінки. Вже два роки, як він мене покинув, а я не можу на себе в дзеркало подивитися
Зараз у свої 48 років в відображенні дзеркала я бачу постарілу та дуже втомлену життям жінку. Ось що значить присвятити себе дітям до останнього, які виросли і роз’їхалися, а чоловік пішов до іншої. І хто тут винен?
Я вийшла заміж дуже рано. Запрошені гості на весіллі відразу здогадалися, що це шлюб не зі щирого кохання, а тому, що я чекаю дитину. А що мовчати? Я дізналася, що чекаю дитину, і мій хлопець відразу зробив мені пропозицію.
Згодом у нас народився син і всі домашні справи, і догляд за дитиною лягли лише на мої плечі. Така ситуація як у нас спостерігається зараз в більшості сімей. Тоді мені було дуже прикро, що чоловік, так би мовити живе лише для себе, він молодий, йому життя ще цікаве, а вдома втомлена дружина та брудні пелюшки. Мені доводилося день у день прати пелюшки, няньчитися з дитиною і ще догоджати чоловікові, готувати смачну вечерю, коли він приходив втомлений з роботи. Незабаром я дізналася, що чекаю другу дитину. Чоловікові це зовсім не сподобалося, він часто злився, нервував і навіть одного разу пішов з дому. Згодом він прийняв цю новину, як належне і життя йшло, як і раніше. У нас народилася дочка, і моє життя перетворилося на цілодобову роботу без відпочинку. Я всю себе присвятила вихованню дітей і тому, що бігала і заспокоювала свого чоловіка – він постійно жалівся, що в нього проблеми на роботі, а вдома взагалі не зрозуміло, що робиться, і відпочити хвилини у нього немає.
25 років пролетіли як один день, але дуже насичений і важкий такий день для мене. Якщо зараз сісти і згадати в двох словах, що сталося за весь цей час, то історія вийде з сумним кінцем. Я буквально сама поставила сина і дочку на ноги. Сама бігала і відводила їх у садок, а потім в школу. Хотіла, щоб вони виросли освіченими людьми, тому мої діти ходили в різні наукові та спортивні гуртки. Для цього потрібні були гроші, яких нам з чоловіком вічно не вистачало. Тому на додаток до всього я працювала як кінь на двох роботах. Допомогла дітям здобути вищу освіту і влаштуватися на роботу. А в знак подяки нічого не отримала: син виїхав за кордон і живе там, а дочка вийшла заміж і сидить зараз в декреті. Чоловікові я теж стала не потрібна. Як тільки ми відзначили моє 45-річчя, він пішов до молодої жінки.
Ось уже 2 роки я живу зовсім одна: чоловік так і не повернувся, а діти зрідка дзвонять дізнатися, як у мене справи. І то, часом мені здається, що їм це зовсім не цікаво. Багато моїх знайомих і колеги по роботі кажуть, що доля дає мені другий шанс – пожити для себе. Але я настільки звикла віддавати все краще іншим, жити заради інших, що не уявляю життя заради себе самої.
За ці два роки самотності я багато чого зрозуміла: не варто мені раніше так безпробудно гарувати на роботі і бігати без хвилини відпочинку за дітьми і чоловіком. Що я від цього отримала? Синові й дочці мати тепер і зовсім не потрібна. У них своє молоде життя, в якому немає місця для матері. Чоловікові я не приділяла достатньо часу з тих пір, як почала працювати на двох роботах. Ось він і переметнувся у іншої жінки. А в дзеркало мені навіть страшно глянути. Я повинна була б побачити там молоду бабусю, а бачу тільки старе і втомлене обличчя самотньої жінки. І питається, навіщо я себе так не любила останні 25 років? Щоб залишитися нікому непотрібної старою жінкою? Хто в цьому винен, підкажіть? Я не знаю, як мені з цим змиритися, як бути далі.
