Бавовна – це основна культура, з якої робиться целюлоза, потім нітроцелюлоза і потім порох.
В Україні бавовником засадили перші експериментальні поля.
Яку економічну перспективу побачили у вже культовій рослині експерти? Чому вона опинилася під пильним прицілом нашого оборонпрому? Про це йдеться у матеріалі кореспондентки ТСН Аліни Лісової.
Що відомо про посів бавовни
“Ми її називаємо квітка перемоги, і в цьому році ми висіяли 7 га це такі демонстраційні поля, подивимось як він буде рости”, – каже співавтор законопроєкту Степан Черняхівський.
Бавовник любить тепло і високі температури. На території України її масово засівали ще в 50-х роках. Однак через кліматичні умови і складнощі з обробкою усі потужності за радянських часів перемістили на території Узбекистану, Казахстану, Китаю чи Туреччини. Раніше засівали її на Херсонщині та у Криму. Проте деякі регіони України таки стали придатними для вирощення.
Бавовна для Укроборонпрому
За останні два роки бавовна стала справжнім інтернет мемом. І все через росіян, які вибухи на своїй території називали хлопком. Тож для ще більшої “бавовни на Росії”, в Україні в прямому сенсі взялися вирощувати бавовну. Місяць тому був ухвалений закон про ввезення насіння, аби її на наших полях розквітло якомога більше.
“Бавовна – це основна культура, з якої робиться целюлоза, потом нітроцелюлоза і потім порох”, – каже Черняхівський.
Саме через брак пороху у світі і здорожчали набої. Їх стало нічим начиняти і з’явився дефіцит. За оцінками міжнародних експертів, за нинішнього співвідношення активних бойових дій у світі та обсягів промисловості пороха – нестача сягає 20 років наперед.
Запасатися сировиною, зокрема у США, почали ще за два роки до повномасштабного вторгнення росії в Україну. За такою ж схемою працювали і самі окупанти. Росії вдалось зберегти власні заводи радянських часів з виробництва пороху, а ще за останні два роки вона збільшила імпорт головних його складників, зокрема з Китаю та Узбекистану, щонайменше вдвічі. Через що ціна на світовому ринку почала тільки зростати. І загалом, підскочила на понад 50 відсотків за сам порох і приблизно вдвічі за готовий і начинений ним боєприпас.
В Україні брак боєприпасів
Мінометні міни та артснаряди наша оборонна промисловість почала частково виготовляти самостійно, більшу ж частину передають партнери. Однак їхні можливості, каже генеральний директор компанії “Українська бронетехніка” Владислав Бельбас, виявилися не такими безмежними. Тож через снарядний голод наші війська стали змушені воювати в обороні.
“Запаси артилерійських установ за відкритою інформацією там наприклад у Німеччині 80 тис пострілів”, – говорить Бельбас.
Минулого року ЄС обіцяв надати Україні до кінця березня 2024 мільйон боєприпасів. Однак у підсумку ми отримали лише половину обіцяного, бо там розраховували на швидке завершення війни.
Україна масштаби війни усвідомила уже давно, як і те, що сподіватися потрібно в першу чергу на себе, тому взялася за бавовну. Наступний крок – збільшити площі посівів і налагодити процес переробки.
Однак в умовах війни, як нам пояснив Чернявський, будувати заводи з переробки рослини в Україні надто ризиковано. Такі об’єкти одразу стануть ціллю для нашого ворога. Тому тут наша держава співпрацювати планує з найближчими європейськими партнерами. Але попри все в Україні вірять, що така “квітка перемоги” в нас приживеться. І вже передбачають їй велике майбутнє та економічну перспективу, не тільки у оборонній, а і у легкій та інших промисловостях.
