Українські офіційні особи, починаючи з президента Зеленського, повідомили, що вони вже спрямовують підкріплення.
Військові аналітики вважають, що атака на Харківську область може бути частиною хитрої російської стратегії, яка не обов’язково відкриває нову лінію на Харків, але відтягує сили України з інших полів боїв, де українці вже виснажені та розтягнуті. За їхніми словами, новий наступ навряд чи дійде до вулиць Харкова. Українські військові збудували навколо міста ретельно продуману оборону – вирили кілометри траншів і всіяли ландшафт блискучим дротом бритв, мінами і незліченними маленькими цементними пірамідами, які блокують танки – “зуби дракона”, як називають їхні тутешні солдати.
Про це пише The New York Times.
Українські офіційні особи, починаючи з президента Володимира Зеленського, також повідомили, що вони поспішно спрямовують підкріплення.
Проте Україна має бути обережною у своїх діях, враховуючи виснаження її збройних сил. Постачання з давно відкладеного американського пакету допомоги лише починають просочуватися на передову, залишаючи українців уразливішими, ніж вони були в останні місяці.
Невелике місто Вовчанськ пережило повний цикл військового конфлікту – його зайняли російські війська у лютому 2022 року, звільнили у вересні того ж року і з того часу періодично обстрілюють.
На відеозаписах, широко поширених в українських ЗМІ, видно наслідки дводенних безперервних обстрілів: пожежі на вулицях Вовчанська, покручені дерева, занедбані будинки без дахів і елегантні будівлі кремового кольору з гігантськими дірками, стіни яких перетворилися на каскади цегли, що обсипаються.
Саме від цього зруйнованого краєвиду тікають люди. Щонайменше троє людей загинули, і жителі кажуть, що це просто диво, що не загинуло ще більше. До полудня п’ятниці Тетяна Новікова провела у Вовчанську усі свої 55 років. Вона народилася там, вийшла заміж, працювала на заводі та виростила двох дітей.
Але обстріли стали настільки страшними, що вона та її сім’я прийняли болісне рішення залишити будинок, у якому вони прожили десятиліття, та поїхати з евакуаційною групою добровольців.
У п’ятницю ввечері вона разом зі своїми літніми батьками, вражена, голодна і трохи втрачена, прибула до харківської школи, яка була перетворена на центр прийому переміщених осіб.
“У Вовчанську залишилися лише старі та інваліди, і вони не можуть пересуватися”, – сказала Новікова.
“Якщо ракета потрапить туди, де вони живуть, – додала вона, – вулиці будуть сповнені трупів”.
В останні дні життя в її місті стало нестерпним: немає телефонного зв’язку, електрики, Інтернету та мало їжі. Усі супермаркети було закрито, як і ринок.
За словами мешканців, навіть українські солдати пішли, хоча українська влада стверджує, що війська все ще захищають Вовчанськ з околиць.
“Повернутись назад неможливо”, – каже Новікова.
“Російські все руйнують. Вони стирають вулиці,” – Додає вона.
За її словами, під час недавнього повітряного нальоту її сім’я причаїлася в укритті, а російська бомба рознесла сусідню школу. Вибухова хвиля була настільки сильною, що розбила вікна і струсила будинки за кілька кварталів від школи.
“І це лише одна бомба, – сказала вона. – Вони скидають десятки”.
