Західні санкції проти Росії працюють, але процес відбувається повільно. Як РФ продовжує постачати до третіх країн свою нафту і чому в російських ракетах все ще знаходять імпортні комплектуючі, – у матеріалі журналістки РБК-Україна Юлії Акимової.
Зміст:
Вже понад два роки Росія живе за умов безпрецедентних обмежень від Заходу. Коли російські війська вторглися на територію України, санкції від союзників Києва передбачалися як “нищівний удар”, який завдасть непоправної шкоди російському військово-промисловому комплексу і змусить Москву зупинитися.
Але насправді цього не сталося. Росія пристосувалася до обмежень і постійно знаходить у них проломи – завозить необхідні для ракет імпортні деталі контрабандою або за допомогою реекспорту, задіює цілий танкерний флот для продажу нафти та знаходить союзників, які готові допомогти Москві обійти західний щит.
Через два роки війни в російських ракетах все ще виявляються іноземні комплектуючі, кошти, отримані з продажу нафти, продовжують поповнювати скарбницю Кремля, а ВПК РФ стабільно виробляє військову техніку. Скептики, наводячи ці приклади, стверджують, що санкції, які мали буквально за кілька місяців “знести” російську економіку, не спрацювали. Але ситуація не така патова, якою здається на перший погляд. І відчайдушні спроби Москви обійти міжнародні заборони добре це свідчать.
Нафта під забороною: таємний флот РФ
Коли українські військові почали обстрілювати російські нафтопереробні заводи, ефект не забарився. На сьогоднішній день експорт російського дизельного палива впав на 25% . Росіянам і самим потрібні нафтопродукти насамперед для забезпечення потреб фронту. Але експорт – це гроші, і Москва їх втрачає.
Коли атаки на НПЗ РФ стали носити вже масовіший характер, у США заявили, що не підтримують цієї практики. Спочатку з посиланням на свої джерела про це написало видання Financial Times, пізніше зі схожою заявою виступив речник Держдепу США Метью Міллер. Основна проблема, яку наголошують американці – можливе зростання цін на нафтопродукти на світовому ринку.
У багатьох у зв’язку з цим постало питання – якщо Захід два роки бореться з Росією, вводячи санкції, зокрема, на нафту та нафтопродукти, яким чином, згодом світовий ринок все ще може так критично залежати від російського продукту. Тим більше, враховуючи той факт, що частка російських нафтопродуктів на світовому ринку є далеко не найбільшою, зазначає радник голови ОП, секретар міжнародної санкційної групи Єрмака-Макфола Владислав Власюк.
“Не розумію деякі заяви партнерів, тому що частка російських нафтопродуктів на світовому ринку – вона десь у районі статистичної похибки у кілька відсотків. Це їх дизель, бензин тощо. При тому, що насправді вони практично не експортують останнім часом, тому що вони мають армію, їм це самим треба”, – каже Власюк у коментарі РБК-Україна.
Санкції, які так чи інакше обмежують Росію в її операціях з нафтою та нафтопродуктами, було запроваджено практично відразу після вторгнення РФ в Україну, а згодом доповнювалося. Наприклад, у восьмому пакеті санкцій, який набув чинності трохи більше року тому, було встановлено обмеження ціни, пов’язане з морським транспортуванням нафти та нафтопродуктів до третіх країн, а також подальше обмеження транспортування морським шляхом. У результаті гранична ціна була встановлена на рівні 60 доларів за барель.
Танкер із російською нафтою в Китаї (фото: Getty Images)
Щоб обійти санкції, Росія створила цілий тіньовий танкерний флот. Тобто у спробах оминати обмеження росіяни викупили у перевізників певну кількість танкерів, частіше, досить застарілих, і за їх допомогою транспортують нафту та нафтопродукти. Тут для Кремля важливим є те, що тіньові танкери не несуть таких же зобов’язань щодо дотримання граничних цін, як танкери компаній, які зареєстровані в країнах, що входять до коаліції з обмеження цін. Крім того, ці танкери не застраховані, зазначає старший консультант KSE Institute з питань військової продукції та товарів подвійного призначення Олена Білоусова.
“Агресор використовує тіньовий флот, перевозячи нафту під прапорами інших країн, насамперед Панами, Габону, Ліберії та В’єтнаму. Це старі танкери, більшості з яких понад 15 років, які не мають належного страхування на випадок аварій. І це створює велику загрозу екологічним катастрофам, нафта може вилитися в море, і Росія не понесе за це відповідальності, а за відсутності страховки – збитки ніхто не відшкодує”, – пояснила Білоусова РБК-Україна.
Завдяки тіньовому флоту Росія “зашиває” різницю в ціні – замість 60 доларів вони отримують 70. Різниця в ціні обумовлена послугами, які вони нібито надають – страхування судна чи оренда брокерів. При цьому зрозуміло, що ці послуги якщо й нададуть танкеру, то номінально. У результаті цих маніпуляцій до кінця 2023 року на тіньовий флот довелося від 50 до 60% обсягу нафти , яку експортує Росія. Примітно в цій історії те, що тіньовий танкер іде не тіньовими шляхами.
“Танкерний флот, у чиїх документах можна побачити, що він йде з порушенням правил або без страховки, пливе тією ж Датською протокою, або з Новоросійська, або з Тихоокеанського узбережжя. І вони пливуть, для них головне, щоб країна-реципієнт їх прийняла “, – зазначає Власюк.
Виходить, що країна, чиї територіальні води пропливає танкер із російською нафтою, нібито не може зупинити судно через принцип свободи судноплавства. При цьому танкер може мати умовний документ, згідно з яким його готуються прийняти в порту країни-реципієнта. Але у випадку з санкціями принцип свободи мореплавання можна й порушити, тільки загвоздка в тому, що не кожна країна піде на це.
“Ми вже кілька місяців з деякими країнами обговорюємо, що ж вигадати. Є країни, які точно не відмовляться (приймати танкери – ред.), а інші могли б і не пускати. Ми тут використовуємо аргумент екологічних ризиків, бо судно старе і часто без страховки. А якщо танкер йде з Тихоокеанського узбережжя, то він йде безпосередньо до Китаю, Бірми, Шрі-Ланки, Індії”, – додав Власюк.
Танкер Maximus (фото: Getty Images)
Коли українські аналітики та учасники групи Єрмака-Макфола бачать зростання експорту нафти, вони звертають на це увагу західних партнерів. Першу динаміку помітили в середині літа 2023, а у вересні вже було зрозуміло, що у Кремля з’явився свій тіньовий флот. У відповідь на це західні країни почали застосовувати вторинні санкції до перевізників і вже з лютого це дозволило “вибити” з моря як компанії, так і окремі судна.
Цей хід не зупинив тіньовий флот, але суттєво обмежив його можливості. Тепер судно, яке перебуває під санкціями, не може отримати обслуговування у більшості портів. Сервіс, ремонт, фрахт, страховки, банківські операції, закупівля палива – це для тіньового танкера обмежено. Таким чином, судна російського тіньового флоту буквально заганяють уже не в сіру, а в чорну зону, де танкер перетворюється на “човник”, який ходить між Росією та її нечисленними партнерами.
Цілком припинити експорт російської нафти, швидше за все, неможливо, але обмежити його до мінімуму цілком реально, стверджують у KSE Institute. Наприклад, прибережні країни Євросоюзу, вздовж яких йдуть танкери, можуть використовувати географічно “вузькі місця”, обмежуючи їх у маневрах та впровадивши більш суворі вимоги до страховки під час проходження через їхні води.
“Таким чином Росія буде змушена покладатися на західні страхові послуги, що дозволить покращити перевірку дотримання санкцій. Також слід посилити покарання за порушення обмежень, включаючи значні штрафи та розширені санкції, особливо щодо суб’єктів за межами G7/ЄС, які допомагають Росії”, – додає Білоусова.
Схема обмежень і санкцій на перевізників працює не так швидко, як хотілося б. За умовний тиждень Росія може заробити близько 300 мільйонів доларів на експорт сирої нафти. Це стільки ж, скільки Україна очікує від Нідерландів як допомогу. І якщо у сфері нафтопродуктів РФ займає не таке критично важливе місце, то частка сирої російської нафти на світовому ринку – близько 30%, тобто її відхід з ринку його значно похитне.
Хиткі рейки ВПК Росії
Останнім часом у громадському просторі з’явилося багато різних матеріалів про те, що західні санкції не мали належного впливу на російський військово-промисловий комплекс. Особливо переконливо ці заяви виглядають на тлі новин про те, що у ракеті 3М22 “Циркон”, яку наприкінці березня росіяни запустили на Київ, знайшли деталі американського виробництва 2023 року.
Цих історій чимало. Іноземні комплектуючі продовжують якимось чином з’являтися у російських боєприпасах. Особливо багато у ракетах російської армії деталей саме американських виробників. Національне агентство з питань протидії корупції України зафіксувало майже 2 тисячі 800 іноземних компонентів, знайдених у російській військовій техніці.
У дослідженні Київського інституту економіки та групи Єрмака-Макфола дійшли невтішного висновку – фактично 95% компонентів виробляються компаніями, штаб-квартири яких перебувають у країнах санкційної коаліції. При цьому 70% компонентів припадає на США .
Завод у Нижньому Новгороді “Алмаз-Антей” (фото: Getty Images)
Безумовно, Америка не стала б продавати Росії свої технології безпосередньо, та й у тіньових шляхах влада США не зацікавлена. Але в тих же санкціях, які наклали на ВПК РФ, як і у випадку з нафтою, існує велика кількість проломів. Два з них – реекспорт та контрабанда.
Аналітики групи Єрмака-Макфола виділяють реекспорт як головний шлях отримання західної мікроелектроніки. Важливо в цій схемі купити у виробника ту чи іншу деталь легально. Далі вона “дрейфує” по інших країнах і зрештою опиняється у російській ракеті “Циркон”.
“Це може бути бразильська компанія або Дубаї. Далі комплектуюча їде, наприклад, уже ближче до Росії, тобто до умовного Казахстану. Там уже другий ланцюг, третій ланцюг, а з Казахстану він йде або легально як реекспорт, або як контрабанда через кордон вже ближчий до російських заводів”, – каже Власюк.
Обсяги реекспорту, безумовно, не зрівняються з тим, що Росія отримувала до повномасштабного вторгнення, але вони є. Так само, як і контрабанда. Якщо уявити, що в крилатій ракеті умовно близько 100 одиниць іноземних комплектуючих, завезти тіньовим шляхом до Росії 10 тисяч таких деталей не є проблемою. А 10 тисяч деталей – це 100 ракет.
Союзники України, дізнаючись про те, що в російських ракетах, які б’ють по містах, знаходять їхні комплектуючі, спантеличуються. Деякі країни ведуть діалоги зі своїми виробниками, закликаючи їх посилити контроль за продажами, перевірками фірм тощо. Інші вживають рішучіших заходів. Наприклад, Нідерланди ще минулого року заборонили продаж своїх верстатів для виробництва чіпів до Китаю, тому що через Китай їх потім закуповує Росія. Йдеться про мікроелектроніку відомої компанії NXP. До речі, саме Китай, за словами Власюка, є лідером у ланцюжку “реекспорту” до Росії.
На думку аналітиків, здатність Росії закуповувати комплектуючі залежить від можливості країн контролювати свої виробництва. Якщо Москва втратить можливість отримувати якісь західні технології, то, за словами Власюка, вже за тиждень вона не зможе випускати зброю. Але цього не відбувається.
Крах військової економіки
Не варто думати, що санкції взагалі не впливають. Тут, як вважають економісти, важливо розглядати не кожен окремий напрямок, а ситуацію загалом. Наприклад, через обмеження щодо енергоносіїв у Росії 2023 року впав експорт на 28%, торговельний баланс знизився на 62%, а профіцит поточного рахунку на 79%. Як наслідок – різкий обвал рубля та ручна боротьба з інфляцією.
Ця історія потягнула за собою вже іншу – щоб забезпечити фінансування бюджету у 2022-23 роках Росія вичерпала свої резерви та обмежила власну гнучкість у маневрах. Ще в лютому 2022 року Росія використала половину ліквідних активів Фонду національного добробуту, зокрема тверду валюту. Центральний банк РФ позбавили доступу до резервів у сумі 300 мільярдів доларів.
У Кремлі з гордістю стверджують, що у 2023 році у них збільшився ВВП на 3,6% , і це правда. Але він збільшився за рахунок того, що Росія перейшла на економіку військового часу, що призвело до зростання виробництва зброї та суміжних галузей. Якщо штучне стимулювання економіки подібним чином закінчиться, вона впаде у стагнацію і, швидше за все, навіть старання голови Центробанку Ельвіри Набіулліної не допоможуть.
Санкції мають накопичувальний ефект, а Росія далеко не бідна країна. Очевидно, що для гальмування процесів потрібен час. Тільки проблема в тому, що одними санкціями неможливо виграти війну, а часу в України досить мало.
