Іран – це не лише приниження. Це ще й істерика. Про це для Главред пише радник мінстра внутрішніх справ Вадим Денисенко
Він зазначає, що: візит Путіна в Іран це:
1. Приниження. Вперше за останні роки Путін їхав на переговори без явної переваги. Він їхав прохачем.
2. Нічого нового він не добився і не отримав. Судячи з усього, його єдиний козир – вплив у Сирії, йому довелося розміняти на міфічні обіцянки допомогти з технологічним ембарго (ну нема в нього електроніки). Поки це лише обіцянки.
Третім пунктом Денисенко зазначає, що його головна гра – нафта і газ, якими він шантажуватиме Європу. Поки Європа тримається. Друга головна гра Путіна – криза біженців через продовольчі проблеми, поки знаходиться в стадії переговорів (можливо, імітації переговорів). Путін навряд чи робитиме жест доброї волі з вивезенням українського зерна, якщо не отримає за це щось взамін. Поки ми не розуміємо, що він може отримати взамін.
4. Іран – це не лише приниження. Це ще й істерика. Те, що синхронно Путін, слуцький та Ушаков заговорили про переговори, означає лише одне – Путін усвідомив глибину проблеми та істерить. Йому потрібно прискорювати процеси по закінченню війни.
І останнє. Повторю те, що я писав і говорив багато раз – ніякої ядерної зброї для закінчення війни він не буде приміряти. По-перше, він трус, а, по-друге, це остаточно забере його в ізоляцію.
Більше західної зброї і все в нас буде добре. Підсумовує радник МВС Денисенко.
