Пройшло вже понад два роки після того, як із Сумщини були вигнані російські війська. Зараз ця область – ймовірна наступна ціль окупантів. Як і на сусідній Харківщині, вони будуть намагтися створити тут так звану “санітарну зону”, відтіснивши українські сили вглиб від кордону.
Прикордоння Сумщини, по якому ми рухаємося, вже зараз мало відрізняється від безлічі населених пунктів на Донбасі – суцільні руїни. Головна відмінність – тут досі залишається певна кількість місцевих. Тож життя ще відчувається. Цю ділянку фронту тримають бійці 117-ї бригади територіальної оборони.
Здалеку чутно звуки “виходів”. Це означає, що українські солдати відпрацьовують по позиціях ворога з мінометів та і інших озброєнь. Скоро зможемо побачити їхню роботу на власні очі.
Основна вимога на фронті – швидкість. Треба швидко вибігти з авто і непомітно пробігти до замаскованих позицій. В небі постійно є ворожі “очі”. Як тільки росіяни помічають переміщення людей – одразу можуть завдати удару, неважливо, по військових чи по цивільних .
Мінометники
Під маскувальною сіткою видно невеликий отвір в землі. На перший погляд здається, ніби це маленька нірка. Нас просять пройти всередину аби перечекати небезпеку. Крізь темряву пробивається тьмяне світло, коридорчиком потрапляємо у великий бліндаж. Тут хлопці влаштували собі затишну оселю. По боках стоять двоповерхові ліжка, посередині столик з різними смаколиками і чаєм. Все зроблено власноруч з дерева. Тут маємо можливість поспілкуватись із водієм мінометного розрахунку.
Роман розповідає, що ворог тут постійно намагається прорвати оборону, періодично заходять ДРГ, обстріли – постійно. Регулярно доходить і до стрілецьких боїв, адже ворожі групи підходять прямо до українських блокпостів.
“Хвилин 30-40 назад росіяни ударили з РПГ Загалом зараз тут гаряче”, – каже водій.
Під час розмови до бліндажу забігає “Бут”. Розвідники помітили ворога. Треба швидко підготувати міну. “Бут” бере великий деревʼяний бокс та обережно дістає міну 120 калібру, знімає з неї додаткові захисні елементи та запобіжний ковпачок. Боєць обходиться з боєзарядом з обережністю, щоб не потрапило сміття або щось зайве, адже від цього залежить якість пострілу.
“Міна у нас підготовлена. Будемо її виносити на бойову позицію. Будемо працювати по противнику”, – каже він.
Володимир “Бут” – в мінометному розрахунку. Каже, що з перших днів прийшов на службу. У цивільному житті був залізничником. Сам із Сум, тому сумнівів, йти чи не йти, у нього не було.
“Тяжко було. Але нікуди було діватись. Потрібно було захищати Сумщину, сім’ю, всіх людей, цю країну”, – каже він. Після війни “Бут” мріє назад повернутись до улюбленої професії.
Часу на розмови небагато, по рації передають, що дрон фіксує скупчення ворога та координати цілі, прийшов час відпрацьовувати.
“Бут” швидко біжить траншеєю та заряджає міномет. Останні наведення на ціль, попереджувальний вигук “постріл!” та гучний вибух. Вибухова хвиля настільки сильна, що пил та легкі предмети здіймаються в повітрі. Командир дає наказ швидко тікати в укриття, адже за кілька хвилин прилітає “відповідь” від ворога.
В бліндажі можемо переглянути результати роботи. Оператори розвідувальних дронів показують відео з БПЛА. Вдалося вразити скупчення противника поблизу кордону. За словами бійців, цей міномет уражає цілі на відстані до чотирьох з половиною кілометрів, б’є по ворожій техніці і може прикривати нашу піхоту.
Група “Клевер”
На іншій ділянці фронту працює група самохідної гаубиці. Далекобійна зброя тут відіграє важливу роль для того, аби придушувати спроби противника обстрілювати прифронтові населені пункти.
Бійці радісно вітають нас і охоче показують “Пашу” – самохідну артилерійську установку 2С1 “Гвоздика”, яка може знищувати броньовану техніку противника з дальністю вогню до 15 кілометрів. Осколковий заряд вражає і цілі навколо.
Старший навідник гаубиці Михайло готує установку до бойового використання, тим часом розповідає, що працює на “Гвоздиці” іще з часів АТО, на ній пройшов бої за Дебальцево, а зараз боронить Сумщину.
Кабіна гаубиці невеличка, всередині вона нагадує субмарину. Михайло теж порівнює прибори відслідковування із підводним човном, адже ти дивишся із кабіни, а бачиш все, що відбувається навколо.
“Якщо треба допомога, або є якась ціль, то ми виїжджаємо, наносимо вогневе ураження. Вражати вона може майже все. Особливо, наприклад, щоб подавити вогонь. Якщо вони починають стріляти, то ми стріляємо у відповідь”, – каже він.
Група бійців знімає маскування з гаубиці, час їхати на завдання. Ціль – вразити групу росіян, які вчергове намагаються здійснити прорив.
Головне питання зараз – чи зможуть окупанти знову піти наступом на цій частині фронту. Старший офіцер батареї Дмитро каже, що така загроза, на жаль, є завжди: росіяни вже зробили так на Харківщині, тож можуть спробувати і тут. Агресори добре закріпилися на кордоні, можуть перекинути сюди додаткові сили. Відстань до ворога – якихось 5-10 кілометрів.
“Погано те, що дуже багато людей не знає, що, наприклад, у Чернігівській, Сумській області все одно відбуваються бої, все одно є обстріли. Дуже мало про це говорять, але насправді це все є”, – каже Дмитро.
Проте командир стверджує, що так як було у 2022 році, на початку повномасштабного вторгнення. уже не буде. Легко зайти росіянам більше не вдасться, бо українська оборона вже значно укріплена і готова дати відпір.
Два з гаком роки тому агресорам на цьому шматку фронту протистояли переважно місцеві, цивільні та територіальна оборона. Ті, хто тоді партизанив, спалюючи ворожу техніку по лісах, тепер взялися до зброї вже в лавах регулярної армії.
