За пів століття шлюбу Ніна Матвієнко та Петро Гончар стали символом творчої родини, зразком любові й підтримки. Та, як виявилося, за фасадом ідеальних стосунків багато чого ховалося.
Петро Гончар розповів правду про шлюб із Ніною Матвієнко
У роковини смерті, в інтерв’ю для програми “Говорить вся країна”, Петро Гончар відкрив завісу сімейного життя, поділившись правдою про їхній шлюб.
Перші роки спільного життя
“Одружилися ми за розрахунком”, – ці слова Петра стали несподіваним початком його розповіді. І, мабуть, це був не той розрахунок, про який мріють романтики. На момент знайомства, у 1971 році, Петро був досить юним. Він тільки-но повернувся з армії. Їх познайомив спільний друг, Олесь Харченко. “Весілля відбулося через квартиру”, – відверто зізнався Гончар. У хорі, де співала Ніна, молодятам пропонували житло. “Хочеш – одружуйся”, – сказала вона. І Петро, хоч і молодий, вирішив, що це його шанс. А от шлях до справжнього кохання тривав цілих три роки.
Випробування кохання
Після весілля стосунки пари були сповнені пристрасті, але й непростих моментів. Ніна Матвієнко, як народна улюблениця, завжди перебувала в центрі уваги. Її оточували прихильники, і це не могло не викликати ревнощів чоловіка.
“Я ревнував, бо не міг інакше”, – зізнається Петро.
Але й сам художник викликав ревнощі у дружини. Пані Ніна в одному з інтерв’ю зізнавалася: “Він завжди любив красу, а вона, як відомо, в багатьох проявах”. Проте з часом Ніна знайшла спосіб звільнити себе від ревнощів:
“Я зрозуміла, що тримати чоловіка біля себе – це помилка. Коли я його відпустила, мені стало легше”.
Зради, пробачення і 50 років разом
Найскладнішими були моменти, коли доводилося долати зради. “Я перед нею вибачався”, – говорить Петро, згадуючи важкі періоди їхніх стосунків. Ніна Матвієнко вміла пробачати, але…
“Я простила, але забути не можу”, – відверто ділилася вона раніше.
Остаточною краплею у їхньому шлюбі стало те, що Петро не згадав про 50-ту річницю весілля. Ніна залишилася без привітання, а Петро зібрав речі й переїхав до іншого помешкання.
Ці відверті зізнання дають змогу побачити Матвієнко та Гончара з нової сторони — як людей, що кохали, боролися, помилялися, але знаходили сили жити далі.
