16 вересня виповнюється 23 роки з дня жорстокого вбuвства українського опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе. Щорічно у цей день вшановують пам’ять загиблого, а також інших журналістів, які стали жертвами через свою професійну діяльність.
Спогади про Георгія Гонгадзе, його вплив на подальший розвиток журналістики та пам’ять про нього у масовій культурі, читайте у матеріалі нижче.
Боротьба за свободу слова
З середини 90-х років Георгій працював на різних телеканалах. А з жовтня 1999 року Георгій почав вести щоденну інформаційну програму “Перший тур з Георгієм Гонгадзе” у прямому ефірі радіостанції “Континент”. Невдовзі після цього почалися телефонні дзвінки з погрозами на адресу керівництва радіостанції.
У квітні 2000 року Георгій заснував онлайн-видання “Українську правду”. Саме там він почав публікувати матеріали про Леоніда Кучму та його оточення. Вже наприкінці червня за журналістом почали стежити. А 16 вересня він вийшов з роботи і зник.
“Було моторошно. Сигнал був куди вже однозначнішим: критикуєш режим Кучми – будь готов покласти голову. І тих, хто наважувався – було так мізерно мало, що режиму здавалося, що достатньо їх прибрати, щоби знову настав мовчазний совок”, – писала потім колишня депутатка Леся Оробець, згадуючи ці події.
Зникнення Георгія викликало масові протести. А після оприлюднення “плівок Мельниченка” стало відомо, що до вбивства журналіста причетний Кучма.
Георгій Гоонгадзе на Хрещатику у 2000 році (фото: Facebook.com/Клуб Корінного Киянина)
“Георгій Гонгадзе став символом цієї епохи. Без його світлої і впертої постаті, без його прикладу важко уявити нашу історію. Найвідважнішим доводиться платити надто дорого за добровільне мовчання більшості. Тому краще не мовчати”, – писала Оробець.
Тільки у 2011 році вбивцю Георгія – Олексія Пукача засудять до довічного ув’язнення. На суді він скаже, що Гонгадзе вбили, бо він “не поважав президента Леоніда Кучму”.
Георгій з племінником під час війни в Грузії на поч. 90-х років (фото: facebook.com/Myroslava Gongadze)
Гонгадзе передбачив анексію Криму
У своїх спогадах дружина Георгія Мирослава Гонгадзе ділиться, що її чоловік ще у першій половині 90-х років передбачав події у Криму.
“Глибокий і далекоглядний, ще в 1993-95 роках Гія попереджав про вибухонебезпечність Криму та потребу у свідомій державній політиці щодо півострова, якщо Україна хоче його зберегти. Вважав, що країни-сусіди Росії мусять створити власний безпековий альянс”, – поділилась спогадами Мирослава.
Також вона зазначає, що Георгій наголошував на важливості об’єднання балтійських країн, України та Грузії для захисту власної незалежності, адже був свідком і жертвою російського втручання в Абхазію у 1992-93 роках. Георгій тоді прибув до Грузії з наміром зняти документальний фільм про війну, але потрапивши на лінію фронту, змінив кінокамеру на зброю.
За спогадами Мирослави, Георгій часто порушував питання необхідності демаркації кордонів і ніколи не вірив, що Росія відмовиться від ідеї утримувати Україну в зоні власних інтересів.
Георгій та Мирослава Гонгадзе (фото: gongadze.reporters.media)
Став прикладом для нового покоління журналістів
Відданість своїй роботі та безкомпромісність стали прикладом для наслідування для нових поколінь журналістів.
“Журналістська школа кінця 90-х неможлива без Георгія Гонгадзе. Його постать треба вивчати як явище: чому саме він запустив перше інтернет-видання, якими були журналісти, що не боялися влади. Ця пасіонарність і нескореність наприкінці 90-х позначилася на майбутньому журналістських розслідувань в Україні”, – згадувала правозахисниця та журналістка Лариса Денисенко, яка наприкінці 90-х років працювала з Георгієм.
Колеги Гонгадзе згадують, що він завжди брався за складні справи, був сміливішим за інших.
“Він ішов туди, куди інші боялися йти. Він не закривав очі на ті речі, про які він точно знав, що вони були неправдою”, – згадував Євген Глібовицький. За його словами, Георгій був одним із тих, хто сформував високі стандарти журналістики.
Вбивство Гонгадзе стало найрезонанснішим в Україні, але це не єдина гучна розправа над журналістами. У 2001 році у Слов’янську до смерті побили директора телерадіокомпанії ТОР Ігоря Олександрова, у 2010 році зник журналіст-розслідувач Василь Климентьєв, у 2016 році в Києві підірвали авто українського та білоруського журналіста Павла Шеремета, у 2018 році в Херсоні облили кислотою Катю Гандзюк, у 2019 році у Черкасах жорстоко побили журналіста та активіста Вадима Комарова, після нападу він не вижив.
Георгій Гонгадзе під час зустрічі з тодішнім президентом Леонідом Кучмою (фото: gongadze.reporters.media)
Пам’ять про журналіста у масовій культурі
Георгій Гонгадзе став справжнім символом боротьби проти кучмівського режиму та тодішньої верхівки влади. І хоч після трагічної загибелі журналіста пройшло майже чверть століття, пам’ять про Георгія живе у численних проєктах й досі.
2005 року йому посмертно надали звання Героя України за самовіддане служіння українському народові, громадянську мужність, виявлену у відстоюванні ідеалів демократії та свободи слова, вірність журналістській справі.
З 2007 року у третю п’ятницю вересня відзначається День пам’яті українських журналістів, оскільки саме в цей день зник Гонгадзе.
Георгій був одним із тих, хто сформував високі стандарти журналістики (фото: gongadze.reporters.media)
У 2008 році в Києві встановлено пам’ятник Георгію та загиблим при виконанні службових обов’язків журналістам. Також у кількох містах України вулиці названі на честь Гонгадзе.
У 2019 році Український ПЕН у партнерстві з Києво-Могилянською Бізнес-Школою, KMBS Alumni platform та виданням “Українська правда” заснували премія ім. Георгія Гонгадзе, якою нагороджують незалежних журналістів.
Щорічно 16 вересня українці вшановують пам’ять Георгія Гонгадзе та інших загиблих журналістів (фото: Леся Оробець)
