Одного разу я підвозив сільського чоловіка, йому було десь років за 50. Він поставив мені в багажник два великих кошики з огірками. Всю дорогу ми мовчали, а потім він розповів мені про своє життя. Після того, я дуже хотів побачити його дружину. Як же вона виглядає, ця Ганя
Колись в моєму житті був дуже непростий період, грошей зовсім не вистачало, і якийсь час я працював у таксі. І ось якось прийшло мені замовлення, потрібно було відвести людину за місто, в невеличке село. За місто довелось їхати 52 кілометри, прибувши на місце, я зустрів свого пасажира, ним виявився чоловік років за 50. Він поставив в багажник два досить великих кошики з огірками і ми поїхали. Якраз по радіо грала якась пісня про кохання, вона була дійсно гарною, я аж сам заслухався в її слова. Мій пасажир теж уважно слухав, а після закінчення цієї пісні щиро так сказав:
– Хороша така пісня, слова гарні, щирі.
– Чим же вона вам так сподобалася? – Запитав обережно я свого пасажира.
– А своє перше кохання згадав. Розповісти?
І чоловік почав розповідь.
– Своє перше кохання я зустрів ще в дитячому садочку. У пам’яті трохи збереглося з того часу. Пам’ятається дівчинка з заплетеним волоссям, яка прийшла в нашу групу в перше, як тоді казали – новенька. Звали її Ганнусею, не знаю чому, але я відразу почав їй набридати, постійно старався з нею заговорити, то іграшку заберу, то ще щось подібне, аби вона на мене звернула увагу. Весь час сперечалися. Нас заспокоювали, мене постійно ставили в куток в садочку. Трохи пізніше ми попросили вибачення один у одного і запевнили виховательку, що більше так робити не будемо, а будемо дружити.
Відтоді ми стали, як то кажуть люди, не розлий вода. Дружили ми дуже довго, багато років. У школі за однією партою сиділи, часто уроки робили разом, в кіно бігали, обідом ділилися. Але все хороше закінчується. Батька моєї Гані, по роботі перевели в інше місто, дуже далеко і вони всією родиною переїхали туди жити. Розставання було важким для нас обох, але що тоді могли вдіяти, хто кого слухав. Згодом гіркота розставання пройшла, зв’язок втратився, і тільки в пам’яті залишилася дівчинка з довгою косою та неймовірно гарними очима.
– Так потім і не знайшли свою дівчинку з довгою косою? – питаю я.
– Вона мене сама знайшла. Причому зовсім випадково, таке лише у кіно буває. Якось поїхав я у відрядження і там потрапив у лікарню. Знайомих в цьому місті в мене не було, добре дочка від першого шлюбу фінансами допомогла, вони давно з моєю першою дружиною за кордоном живуть. Сама приїхати не змогла, а от фінансово допомогла мені тоді дуже добре. І лікар мені дуже хороша попалася. Турботлива, уважна, ввічлива, і навіть дуже мені симпатична. Тільки зайде в палату, відразу запитує:
– Ну, як справи у вас шановний? Чи добре ви себе почуваєте?
А я ніяк не можу пригадати, де я її бачив. І обличчя знайоме, а звідки – згадати не можу.
Незадовго перед випискою зважився я запитати:
– Ганна Миколаївна! Скажіть будь ласка, звідки я можу Вас знати?
– А ти згадай добре, подумай гарненько. – Засміялась вона.
Я стояв і вдивлявся в її обличчя, але ніяк не міг пригадати.
Через годину вона заходить до мене в палату і простягає стареньку фотографію, вона хоч була старенька, але дуже гарно збережена, було видно, що вона дуже дорога цій людині. Я дивлюся на фото, а на ньому взявшись за руки, стоїмо я і моя Ганнуся в дитячому садочку. Ось які доля буває сюрпризи підкидає.
– А де вона зараз, ваша кохана Ганнуся? – Запитав я чоловіка з величезною цікавістю.
– Вдома моя Ганя, огірки чекає – щиро посміхнувся чоловік.
Фото ілюстративне – bryansk.move.
