Працюю вже 5 років у великій фінансовій компанії. У компанії працює близько 200 чоловік, директор у нас людина дуже жорстка. У компанії існує цілий список правил і положень. Не дай бог порушити, починається «винос мозку».
Зайвий раз до шефа в кабінет не ходимо намагаємося йому на очі не потрапляти. Була б можливість змінив би роботи, але іншу шукати ще та справа.
І ось якось шеф викликав до себе нашу співробітницю Світлану (мати-одиночка) після напів-годинної бесіди вона вийшла вся в сльозах і тремтячими руками її буквально трясло. Колеги, коли її заспокоїли, вона повідала в чому справа.
У Свєти рік тому сталася біда, захворів її син (7 років) у нього знайшли онкологію. Рік вона його лікувала в кращій клініці країни. Лікування не допомагає потрібно їхати в Німеччину, ну відповідно потрібні гроші. Їй потрібно було 2 млн. гривень, вона стала шукати покупців на свою квартиру. І тут її викликає шеф і в кабінеті дає оплачений чек на лікування в Німеччині, ну і відпустку з відкритою датою.
Шеф, якого ми всі вважали бездушним видав їй 2 млн. Зі своєї кишені. Ну я все розумію, що таке буває ну якщо це фахівець високого рівня. А тут рядовому співробітникові так допомогти. Ми його після всього почали поважати.
Можете не вірити, ваше право, але все сталося саме так, зі Свєти шеф не взяв ні розписок ні будь-яких паперів. Світлана з сином вже в Німеччині. Ми її чекаємо всім колективом.
Здоров’я її синові.
