Сама я родом з села, але останніх 20 років я живу в Римі. Поїхала я в Італію на заробітки, коли мені було всього 45 років, а зараз 65 і я планувала вже закінчувати з заробітчанством.
За ці роки, що мене не було вдома, я хату свою в селі відбудувала. Витратила на це десятки тисяч євро. Я коли їхала, то наша напіврозвалена хата швидше сарай нагадувала, а тепер на її місці красується величезний будинок, схожий на палац.
Я справді витратила багато грошей на будинок, бо планувала в ньому жити коли повернуся.
Але на час моєї відсутності в ньому жила моя мама і донька з зятем.
З чоловіком ми розлучилися, як тільки я надумала їхати за кордон. Остап мій пив, йому не була цікава ні я, ні наша донька. Я давно зрозуміла, що жити з ним не буду, але ніяк не могла наважитися на розлучення.
Розлучилися ми. Я поїхала гроші заробляти, а Остап мій залишився в селі гроші пропивати, свої, правда.
Жив він після розлучення у своєї мами, яка мешкала неподалік від нас. Але там ще на подвір’ї живе сестра чоловіка з родиною, то ж братик, який постійно нетверезий, їй точно не потрібний.
Тому мій чоловік вирішив, що може приходити собі до нашої доньки коли захоче, а вона рідного батька з хати вже вигнати не могла.
Мені це не подобалося, але я особливо в їхні стосунки не втручалася, як то кажуть – “очі не бачать – серце не болить”.
Після того, як я зробила порядок з будинком, я стала збирати гроші на квартиру для доньки.
Квартира вже придбана, ремонт зроблений, я приїхала додому, щоб меблі купити, і донька вже мала переїжджати після цього разом з зятем і двома своїми дітьми.
Але в останній момент я передумала – я вирішила квартиру собі залишити. В селі я жити не хочу, передумала, але донька моя мене не зрозуміла, образилася навіть.
Змінила я свою думку тому, що проаналізувала все і побачила, що в селі мені життя не буде. Чоловік вже геть спився, але досі приходить до нас додому, і взагалі, каже, що він хоче жити зі мною.
Мені через це якраз і не хочеться жити в селі, щоб не бачити свого колишнього чоловіка щодня.
Та й мама у мене старенька, їй 87 років, вона практично лежача. Вона вже звикла до того, що моя донька її доглядає.
Одним словом – передумала я! Повідомила, що в квартиру я сама переїжджаю, а їх залишаю в селі, жити їхнім звичним життям.
Донька дуже образилася, навіть не розмовляє зі мною, а я щиро не розумію чому? Я ж їй готовий великий будинок залишаю.
Чи я справді роблю щось не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
