Від однієї вродливої молодої жінки пішов чоловік. Він зазіхнув на зовсім юну дівчину, яка в той момент замінила йому весь Всесвіт. І його не зупинили навіть п’ятеро дітей. Наймолодшій доньці в той момент було всього пів року.
Добре, він би пішов по-чоловічому. Так цей «мужчинка» ще й позабирав фактично все, що можна було винести з квартири. Жінка дивилася, як вантажники забирали її техніку і меблі, на яку вони заробляли спільними зусилля, і зрештою сказала: «Ми зустрінемося через п’ять років і у нас буде все!»
Минуло п’ять років і у двері квартири подзвонив старий згорблений дідок. Він втратив абсолютно все. Його молода дружина кинула свого старого чоловіка заради нового, молодого і багатого, і розчинилася в заході. А у нього залишилася тільки самотність і хвороби.
Йому налили чай. Тому, що так годиться. Його колишня дружина стала квітучою молодою жінкою з глибоким мудрим поглядом втомлених очей. Вона отримала другу освіту, почала працювати на двох роботах, повністю забезпечувала себе і дітей. У неї був чоловік, з яким вони дбайливо і неспішно будували відносини. У квартирі теж була повна чаша: на підлозі лежали дорогі килими, на кухні стояли меблі і техніка, у вітальні працював сучасний телевізор. Вона все змогла сама. Їй не було страшно, адже біля неї були її діти.
Старий дивився на світ, який він покинув, і не міг промовити ні слова. Діти не могли розпізнати його, адже минуло п’ять років. Молодші мирно гралися на килимі у вітальні, а старші вчили уроки. Для них він був лише випадковим гостем, який зайшов до матері. Коли чай закінчився, йому ввічливо вказали на двері. Він вийшов і ще довго бродив по сусідніх вулицях, мріючи повернутися в минуле і ніколи не допустити подібних помилок. Але було пізно, занадто пізно …Як часто той, хто забирає з собою повні мішки різного мотлоху, залишається ні з чим. А ті, хто працюють самовіддано і не замислюючись про плоди своїх діянь, отримують справжню нагороду.
Правда?!
