Вона стояла біля магазину, де юрмилися люди і крадькома витирала сльози. У вітрині блищали блискучими червоними боками гранати. Дуже стиглі і красиві. «Кисленького хочеться!», — з посмішкою сказала їй мама, відкинувшись на подушку. Мама хворіла вже півтора місяця. Краще їй не ставало, ходити перестала, насилу сідала. Жили вони в маленькому містечку, де не вистачало фахівців, до хорошого треба було їхати в обласний центр, але їхня черга підходила тільки через два місяці, а за додаткову плату їхати не було на що.
Дівчину звали Віра. Нещодавно її звільнили з роботи. За те, що кілька разів запізнилася з обіду. А вона в цей момент їздила переодягати і годувати маму. Затрималася на 10 хвилин. Цього вистачило. Начальство слухати не захотіло, просто на місце Віри хотіли потрапити родичка бухгалтера. До неї і так на роботі немає за що чіплялися, а тут такий шанс випав.
— У мене мама. Їй зовсім погано. Їй допомога потрібна. Ну увійдіть ж ви в моє становище! Я не можу зараз без роботи залишитися! Нам не буде на що жити. У вас же теж є мама! — ридала Віра в кабінеті у директора.
— Ну, це дорога, твої проблеми! А моя мама себе прекрасно почуває, за здоров’ям стежити краще треба було! Все, вільна! — начальниця насилу впихнулася в крісло і втупилася в монітор.
Так Віра залишилася без роботи. Поки пошуки нової результату не принесли. Плюс маму одну не можна залишити. Вони жили вдвох і рідні теж поруч не було.
— Вірочка! У мене ж пенсія! Проживемо поки! — сказала мама.
Тільки ось після оплати комуналки від пенсії залишалося декілька тисяч. Та й маму треба було лікувати. Віра намагалася купувати мамі ласощі, а сама харчувалася одними ріжками, економлячи. Але грошей все одно не вистачало.
Загалом, Віра стояла біля кіоску, дивилася на гранати і плакала. Вона абияк назбирала по кишенях і сумках 40 гривень.
— Цікаво, скільки коштує один гранат? — подумала Віра.
— 50 гривень за два! — почула вона.
І побачила, як стоїть попереду незнайомка з собачкою і бере два великих стиглих граната.
— Не вистачить … Господи, що ж робити? Позичати? І так уже багатьом повинна. Те, що підробляла, поки підлоги мила, ледве вдалося віддати за половину боргу. Мама чекає, — Віра уявила свою маму, худеньку, яка намагалася її підбадьорити і заридала вже в голос.
— Дівчино! У вас щось трапилось? Чому ви плачете? Я можу допомогти? — торкнувся Віру до рукава чоловік у довгому плащі і з борідкою.
Поруч з ним стояла жінка похилого віку. І тут Віру, як то кажуть «прорвало». Вона розповіла і про маму, і про гранати. Запитала, чи не міг би він їй купити один, а вона гроші потім обов’язково віддасть. Незнайомець купив Вірі три граната. А потім сказав:
— Поїдемо подивимося вашу маму. Що там з нею. А далі вирішимо!
— А навіщо вам дивитися на неї? Ви хто? — шмигнула носом Віра.
— Я лікар, — просто відповів незнайомець.
Він був лікарем від Бога. Приїхав з мегаполісу провідати свою маму. І у магазині зіткнувся випадково з Вірою. Або ангели привели за ручки їх обох в це місце?
І Вірина мама Люба збентежено дивилася на гостей, поки лікар проводив огляд і комусь телефонував. А його мама втішала літню жінку словами:
— Не хвилюйтесь. Мій син стількох людей врятував! Він дуже хороший лікар. Допоможе вам, обов’язково! Надія є! До речі, мене так звуть!
— Ну ось. У мене тут поруч Віра, Надія і Любов. Значить, все буде відмінно. Ви поки гранати пробуйте. Скоро машина під’їде, вас треба госпіталізувати, буду особисто за вами спостерігати, через місяць бігати будете, — посміхнувся лікар.
Він мав рацію. Правильно підібране лікування, обстеження і висококласний фахівець зробили свою справу — мама Віри встала на ноги, ніби й не хворіла. І не втомлюється молитися і дякувати Господу і долі, що послав дочці зустріч з лікарем.
А Віра незабаром влаштувалася на гарну роботу. Все налагодилось. З маминим рятівником вони зідзвонюються. Дівчині хочеться думати, що коли-небудь вони ще обов’язково побачаться!
А ви вірите в такі збіги у житті?
