- Запит на евакуацію подається до місцевої влади, військової адміністрації або до Червоного Хреста.
- Евакуація добровільна: навіть якщо людина відмовляється, дані про неї передають для надання допомоги.
- Беріть лише найнеобхідніше: зайві речі забирають місце у транспорті, необхідне для порятунку інших людей.
Щороку тисячі українців опиняються перед вибором: залишити рідну домівку чи ризикувати життям під обстрілами. Лише за офіційними даними УВКБ ООН, понад 5,7 мільйона громадян виїхали за межі держави від початку повномасштабного вторгнення. Але значна частина людей досі залишається в прифронтових містах і селах, часто не знаючи, з чого почати евакуацію.
Керівник сектору оперативного реагування Служби реагування на надзвичайні ситуації Українського Червоного Хреста Олександр Лавренюк в інтерв’ю Humanitarian Media Hub пояснив: головне — мати план ще до того, як ситуація стане критичною. “Коли фронт наблизиться, почнуться обстріли або буде зруйноване житло, покинути домівку доведеться заради збереження життя. Тому планувати варто заздалегідь, навіть якщо лінія зіткнення ще далеко”, — наголошує він.
Куди телефонувати в першу чергу
Єдиного номера, який вирішує все, не існує — ланцюг звернень починається з органів місцевої влади. Запит на евакуацію подають до старостатів, об’єднаних територіальних громад або міських військових адміністрацій. Далі інформація може передаватися на рівень обласної військової адміністрації, яка вже планує загальний вивіз: людей збирають на пункті збору й поетапно переміщують через точки передачі та хаби в безпечніші райони.
Паралельно прифронтовими населеними пунктами курсує Національна поліція: правоохоронці проводять рейди з пропозиціями виїхати. Коли зона стає надто небезпечною для громадських організацій і ДСНС, евакуацію беруть на себе саме поліцейські — у деяких регіонах вони мають броньовані автівки для заходу в найризикованіші ділянки.
Окремо можна звернутися до обласної чи районної організації Українського Червоного Хреста або на гарячу лінію, вказану на сайті товариства. На прифронтових територіях волонтери залучені до польової роботи й володіють значним обсягом інформації. Якщо відповіді в самого волонтера немає, він звертається до старших колег і повертається до людей із результатом.
Заявку може подати навіть родич
Запит на евакуацію може подати й родич або знайомий із безпечної території — навіть якщо зв’язку з людиною вже немає. Червоний Хрест передає інформацію на прифронтову територію, проводить моніторинг і за потреби виходить на ДСНС. Якщо до точки можна дістатися, команда здійснює рейс, перевіряє стан людини й запитує про бажання виїхати.
Принципово важливо: евакуація відбувається лише добровільно. Якщо людина відмовляється, її не вивозять примусово, проте можуть передати дані про неї місцевій владі та надати додаткову гуманітарну допомогу.
Скільки часу займає весь процес
Від моменту заявки до самого виїзду минає по-різному. Коли запит надходить від третьої сторони, термін розтягується від доби до тижня чи навіть двох — усе залежить від можливості потрапити на територію та наявності зв’язку на місці. Окрема історія — термінові евакуації після обстрілів: пораненим надають першу домедичну допомогу й вивозять просто з місця у співпраці з державними службами та поліцією.
Найвиразніше ціну зволікання ілюструє історія з Бахмута в січні 2023 року. Тоді команда Червоного Хреста зайшла в місто за запитом на евакуацію жінки. Знайшли її в хаті у приятеля разом із літньою матір’ю. Запропонували вивезти всіх — місце було. Але люди попросили приїхати наступного дня, щоб отримати пенсію. Рятувальники пояснили, що виплати й документи нікуди не зникнуть, проте ті вирішили дочекатися. Наступного дня команда чекала в Часовому Яру близько трьох годин — людей ніхто не бачив. Подальша їхня доля залишилася невідомою.
Що брати з собою — і чого не брати
Лавренюк радить зібрати тривожний набір заздалегідь: найнеобхідніші речі, документи, перелік контактів родичів і державних установ. Окрема порада стосується маломобільних людей: якщо самостійно виїхати неможливо, запит на транспортування подають до структур місцевого самоврядування.
Найбільший клопіт під час евакуації створюють не тварини, а кількість речей. Дехто планує фактично переїхати з побутовою технікою чи мішком картоплі. Команда наперед проговорює просте правило: брати лише найнеобхідніше на перший час, бо матеріальне можна відновити на новому місці, а от зайве місце в машині — це місце для ще однієї людини. Тварин — котів, собак, кіз, курей — вивозили неодноразово, але про домашнього улюбленця варто попередити ще під час дзвінка й підготувати переноску.
Як змінилися правила безпеки
Від 2022 року протоколи й безпекові відстані суттєво змінилися. Якщо раніше сіра зона тривала умовно від десяти до двадцяти кілометрів, то тепер вона може сягати від трьох до п’ятдесяти — це зона дії безпілотників. За такою логікою сірою зоною стають уже й самі міста: Запоріжжя, Слов’янськ, Краматорськ, Харків. Рішення про виїзд у ту чи іншу ділянку ухвалює командир загону швидкого реагування за результатами внутрішнього моніторингу.
Лавренюк наголошує на особистій відповідальності: на п’ятому році повномасштабного вторгнення прильоти фіксують навіть на Закарпатті та Львівщині, тому позиція “нас обійде” обертається проти самих людей, коли ситуація змінюється стрімко й готуватися вже пізно.
