Чи нормально боятися мобілізації? Психолог дав відповідь

Новини

В Україні готують до другого читання новий законопроєкт про мобілізацію. На фоні цього в соціальних мережах з’являються дописи про те, що мобілізація стає більш жорсткою та, ймовірно, випадки уникнення стануть частішими через небажання й страх воювати.

Психолог Віталій Луньов в інтерв’ю РБК-Україна (проєкт Styler) відповів, чи нормально боятися мобілізації.

Чи нормально боятися йти воювати

Для початку варто розуміти, що страх – це цілком природна емоція для будь-якої людини. Віталій Луньов зазначає, що нові реальності диктують нові форми нормального.

“Знаєте, що є нормою з точки зору повсякденності? Те, що ви бачите у вікно. От питають люди, якими ми повинні бути. Відчиніть вікно й подивіться, якими ми є зараз”, – наводить приклад експерт.

Він додає: якщо є страх і його видно в суспільстві, відповідно це є нормою реакції. Це автоматична реакція людей, які через зневіру, нерозуміння логіки, реагують таким чином.

У масштабах країни мобілізація – це масовий соціальний процес. І перших, хто активно реагує на нього, у науці називаються пасіонаріями. Це добровольці, які брали зброю, записувалися в ТрО тощо.

“У першу хвилю включаються лише вони. Але ці хвилі закінчуються. Потім залишаються люди, які пасіонарні меншою мірою. Вони інакше ставляться до всього, живуть в іншому дискурсі”, – пояснює психолог.

Тому страх – це типова автоматична реакція.

Чи нормально боятися мобілізації? Психолог дав відповідьЧому люди бояться мобілізації (скріншот)

Чому з’являється недовіра до влади

За словами Віталія, деякі дослідження показують, що на другий рік у будь-якому суспільстві з’являється неминуча довіра до влади. Це пов’язано з тим, що певну проблему все одно не розв’язують.

“Перші місяці, ми відстоювали кордони, повертали території, а потім стається відкат. Військові, повертаючись додому, можуть розповідати такі ситуації, які ми не бачимо по телебаченню чи в офіційних новинах”, – каже Луньов про розвиток недовіри.

Крім того, для українців характерна ідея кумівства. Тобто коли ми більше довіряємо тому, що чуємо від близьких людей.

“У нас же багато історій починаються з того, що комусь розповідав кум. У кожного є кум в ОП, кум у міністерстві й кум, який воює. Та інформація, яку ми отримуємо не від офіційних джерел, а від кумів, входить у конфлікт із публічною версією”, – пояснює експерт.

Rate article