Після того цирку, що влаштував мій чоловік на Великдень, я не спала всю ніч. Та на ранок замість того, щоб насварити сина Валентина Степанівна звинуватила в усьому мене.

– Ти на себе подивись! Яка ти мама. Хто дітей готує омлетами перед школою? А як вони в тебе одягаються? Краще б своїх дітей виховувала, а не синочка мого пилила днями.

В шлюбі з Антоном я не першій рік вже. В червні вже буде п’ятнадцять років. В нас є двоє дітей: син Максим і донька Ольга. Живе з нами ще моя свекруха Валентина Степанівна.

Якось їй стало дуже зле і ми вирішили забрати до себе, бо щодня їздити, щоб доглядати дуже клопітно виходить. Тому забрали свекруху з усіма речами до нас. З того часу Валентина Степанівна живе в будинку з нами. Це й будинок дістався мені як єдиній спадкоємиці від батьків. Я тільки зробила тут ремонт і тепер живемо родиною.

Спочатку все було добре. Ми навіть лагодили зі свекрухою. Та десь через пів року я почала помічати, що свекруха сильно догоджає Антонові. І супчик йому зварить, і шкарпетки випере, і на роботу проведе.

– Синку, я тобі тут запекла твоє улюблене м’ясо. Візьми на роботі з’їж.

– Дякую, мамо, я побіг.

Зауваження тепер я теж йому робити не можу.

– Ти сидиш цілими днями вдома, а синочка важко працює, щоб ти могла поїсти.

– А нічого, що я теж працюю, тільки з дому. І моя робота не менш важка, ніж у Антона. Та всі мої аргументи свекруха пропускала повз вуха. А на Великдень Валентина Степанівна влаштувала справжній цирк. Ми з Антоном від початку домовились, що поки я схожу посвятити паску, він поставить стіл на вулиці і розпалить мангал. А потім прийду, накриємо на стіл, посмажимо шашлик.

Ми покликали ще кумів, щоб не так сумно було. Словом, поки ми були на службі, Антон нічого не зробив. – Антоне, ми з тобою як вчора домовлялися? Що поки я буду в церкві, ти тут поставиш стіл і розпалиш мангал. І де це все? Чим ти був зайнятись цей час. Поки я розбиралась з чоловіком, Валентина Степанівна вирішила втрутитись. Ми з Антоном і кліпнути не встигнули, як вона тягне на собі важкий стіл на вулицю. Саме так нас і застали куми. Свекруха тягне важкий стіл, а ми стоїмо витріщивши очі.

– А що у вас тут відбувається?

– Та от бачиш, Світланко.