В історії Київської Русі ім’я Єлизавети Ярославни – доньки Ярослава Мудрого – стоїть поруч з іменами видатних жінок, що визначали долю європейських держав. Її життя – це не просто шлюбна дипломатія 11 століття, а історія українки, чий вплив відчувався в північних королівствах століттями.
Як українка та донька Ярослава Мудрого стала королевою вікінгів, розповідає РБК-Україна.
Королева з Києва
Єлизавета народилася приблизно 1022 року в сім’ї князя Ярослава Мудрого та шведської принцеси Інгігерди. Як і її сестри – Анастасія (королева Угорщини) та Анна (королева Франції), Єлизавета була частиною великої дипломатичної стратегії Русі, що через шлюбні союзи інтегрувала Київ у європейський політичний простір.
Близько 1045 року вона стала дружиною норвезького короля Гаральда Суворого (Гаральда III). Легенди саг розповідають, що Гаральд був настільки закоханий у київську княжну, що довго служив у Візантії як найманець, щоб здобути славу та багатство, гідні її руки. Його подвиги були оспівані в старонорвезьких сагах, де Єлизавету називали Ellisif – красунею з Києва, “мудрою, як зоря над Дніпром”.
Кохання між двома світами
Їхнє знайомство стало легендою, яку північні саги переповідали століттями. Молодий Гаральд Гардраде (майбутній король Норвегії) потрапив до Києва після поразки в битві при Стікластаді у 1030 році. Тоді він, ще вигнанець, шукав притулку при дворі Ярослава Мудрого.
Єлизавета, за описами літописців, була красунею з гострим розумом і спокійною гідністю. Гаральд закохався з першого погляду, але отримав відмову – княжна не збиралася виходити заміж за бідного воїна без титулу. Щоб довести, що вартий її руки, Гаральд вирушив у далекий похід до Візантії, де служив у знаменитій варязькій гвардії в Константинополі.
Він воював, здобував скарби, писав пісні про Єлизавету – ці вірші, як стверджують норвезькі джерела, стали одними з перших любовних поезій Скандинавії.
Повернувшись із багатством і славою, Гаральд знову прийшов до Києва – цього разу як гідний наречений. Весілля Єлизавети та Гаральда відбулося близько 1045 року й стало символом союзу між Руссю та Північчю.
Вплив на політику Півночі
Після весілля Єлизавета переїхала до Норвегії, де її постать відігравала значну роль у формуванні культурних і дипломатичних контактів між Руссю та Скандинавією.
Її поява при дворі внесла елементи східнослов’янської культури: літописці зазначали, що вона привезла ікони, коштовні тканини та книги, зробивши двір Гаральда одним із найрозкішніших у Європі.
Єлизавета активно брала участь у політичному житті – підтримувала дипломатичні зв’язки з рідним Києвом, а також із дворами Швеції та Данії. Вона також була довіреною особою Гаральда і супроводжувала його під час важливих подорожей.
Не одна дружина
У 1048 році Гаральд взяв ще одну дружину – Тору, яка народила йому двох синів, Магнуса та Олафа. Тора була донькою впливового норвежського магната, тому цей шлюб також був політичним і задля створення міцного союзу. Обидва сини Тори в майбутньому стали королями.
Єлизавета народила чоловікові двох доньок – Інгігерд (стала королевою Данії та Швеції) та Марію (померла у молодому віці). І титул королеви Норвегії (а також Данії) мала тільки Єлизавета, а Тору інколи називали “наложницею” Гаральда.
Життя після Гаральда
Після смерті чоловіка у битві при Стемфордбріджі (1066 року), вона, ймовірно, переїхала до Швеції, де жила при дворі свого родича.
За деякий час Єлизавета Ярославівна вступила у шлюб вдруге та стала королевою Данії. Красива і розумна Еллісіф, щоб укріпити владу, у 1067 році уклала шлюб з данським конунгом Свеном II Естрідсеном, ставши його третьою дружиною і, ймовірно, матір’ю його наймолодшої дочки Олени-Гунхільди.
Згодом пасинок Еллісіф, син Свена Олаф I (король Данії у 1086-1095) одружився з донькою Гаральда III та Еллісіф Інґіґердою, що ще міцніше скріпило норвезько-данський союз.
Показово, що саме зі Свеном II її перший чоловік – Гарольд Суворий воював протягом тривалого часу, намагаючись посісти престол Данії. Але стати королем цієї країни йому так і не вдалося, королевою стала його вдова.
Літературна спадщина
У норвезьких сагах Єлизавета згадується як “Елісіф з Гардаріки” – країни, якою тоді називали Русь. Їй приписують участь у створенні декількох поетичних текстів, зокрема елегій, присвячених Гаральду. За переказами, вона сама писала вірші, що свідчить про її освіченість і знайомство з київською книжною традицією.
Спадщина королеви з Києва
Єлизавета стала символом “європейської інтеграції” Русі задовго до появи самого поняття. Через неї Київ мав прямі політичні контакти з північними монархіями, а культурний обмін між Руссю та Скандинавією зріс у рази.
Вплив Єлизавети можна вбачати навіть у традиціях норвезького двору, де збереглися мотиви київського орнаменту в церковному мистецтві 11-12 століть.
Її історія – це не просто епізод шлюбної дипломатії, а приклад жіночої ролі в міжнародній політиці доби Середньовіччя.
Українська княжна, яка стала королевою Норвегії та Швеції, довела, що навіть у часи, коли жінок намагалися залишати “в тіні”, саме вони нерідко формували майбутнє континентів.
