З чоловіком я розлучилася давно, але виховую доньку від першого шлюбу. Чоловік ніколи не допомагав і про аліменти він, здається, ніколи не чув. Ми прожили з донькою все життя в однокімнатній квартирі, але для своєї доньки я бажала кращого життя.
Вона в мене справжня красуня, і я вірила в те, що вона знайде справжнього принца. Така шикарна зовнішність точно привабить хороших хлопців. От і сподобалася вона одному юнаку, гарному, з багатої сім’ї. Батько у нього викладає в університеті, має власний бізнес, будинок за містом. Мені зять дуже подобався.
А от свасі не дуже подобалася моя донька, адже вона без вищої освіти, закінчила ліцей та ще й не з багатої сім’ї. От вона одного разу сказала своєму синові: «Так, красива у тебе наречена, ну і що? Які ще у неї гарні якості». Хоча у моєї доньки ще й дуже хороший спокійний характер, вона добра і скромна.
Однак зять не відмовився від моєї доньки, подали заяву в РАЦС, а згодом відгуляли весілля. Я подарувала молодим 5 тисяч гривень, віддала останні гроші з дому, а свати оплатили ресторан, за що я їм дуже вдячна, хоча моїх гостей майже не було. Прийшла ще моя матір і подруга.
На другий день після весілля свати робили ще гостину у своєму будинку. От тоді я і оглянула їхній особняк — він був дійсно чудовий: величезна кухня, санвузол, коридор, гардеробна, і широченна вітальня, яка суміжна з батьківською спальнею. Другий поверх – це хол, санвузол і дві великі окремі кімнати: зятя і його молодшого брата. А на вулиці широка тераса.
От я і була впевнена, що моя донька буде жити з ними, адже зять мав власну кімнату, в яку можна поселити їх двох. Однак свекруха ошелешила мене, оскільки сказала, що з тієї кімнати будуть робити кабінет для свата. Тому місця молодим в їхньому домі немає. Я була шокована, адже не розуміла, як можна вигнати дітей заради кабінету. Кажу: «І куди ж тепер діти підуть? У мене однокімнатна квартира, вона занадто мала для проживання двом сім’ям, а в будинку сватів багато місця».
Тоді сват почав розповідати про те, що йому батько нічого не дав і він всього досягав сам. Наголошував, що якщо син одружився, то тепер нехай сам вирішує питання і пізнає всі труднощі життя. Сваха там теж натякнула, що вдома може бути лише одна господиня.
Я тоді не змовчала і сказала все, що про них думаю. Донька намагалася мене стримувати, але я не промовчала, а сваха просто встала зі столу і пішла. А сват й далі продовжував розповідати, що діти мають бути самостійні. Я тоді викликала таксі і поїхала додому.
Так молоді орендували собі квартиру, працюють зранку до ночі, щоб оренду заплатити. Ще взяли кредит на автівку — і жаль мені їх, адже копійку взагалі відкласти не можуть. Я вже сама економлю, хоча дуже і не маю чим. Стараюся щось зготувати, консервації привезу, картоплі куплю, макаронів, бо донька навіть не має часу щось готувати. То до мене приїдуть на вечерю після роботи.
Коли моя донька одружувалася з багатієм, її життя я уявляла зовсім по-іншому. Люблю свого зятя, він хороший, але з його батьками-скнарами я не спілкуюся.
Ну хіба можна бути людям настільки жадібними при таких достатках? А тоді заради кого ми живемо, якщо не заради дітей?
