Моя подруга Варвара вийшла заміж за Павла, мріючи про довге і щасливе життя. І спочатку, дійсно, все було просто чудово. У них народилися дві дочки з різницею в два роки. Чоловік, здавалося, шалено любив і її, і дівчаток.
«Синок у нас так і не вийшов …»
Але потім Павло став все частіше висловлювати свої думки з приводу того, що без сина сім’я – не сім’я. Варвара погоджувалася з ним.
Але чомусь її організм став давати збої. Спочатку були викидні, потім хлопчик народився, але покинув світ на 12 день після народження. Потім і зовсім вагітність перестала наступати. «Синок у нас так і не вийшов …» – сумно зітхала Варя, гладячи по голівках своїх маляток.
Лікарі порадили подрузі не квапити події, оскільки таке навантаження на організм вимотує його. Вони сказали, що не погано б було з’їздити на море. Відпочинок там швидше відновить здоров’я. Але грошей на поїздку у них було замало.
Удача – путівка в турпоїздку на море!
Павло відверто страждав. Але частіше він не Варю шкодував в ситуації, що створилася, а себе, нещасного батька сімейства, у якого не було спадкоємця.
І тут раптом така удача – на роботі Варварі запропонували безкоштовну гарячу путівку (це було за часів СРСР, таке тоді відбувалося, уявіть собі). І якраз на море!
Вона не стала відкладати цю справу в довгий ящик. Написавши заяву, майже відразу ж отримала схвалення. Начальник цеху теж підтримав її і підписав заяву на відпустку.
Сестра – не завжди добрий друг
Павло погодився, що Варі треба відпочити. Його тільки бентежив той факт, що дітей буде складно водити в дитячий сад, бо він йшов на роботу дуже рано. Дівчаткам довелося б сидіти зі сторожем цілих півтори години до приходу вихователя.
Тут як раз до неї в гості приїхала сестра. Вона працювала вахтовим методом, і у неї між поїздками було по 14 днів вихідних. Варя розповіла їй ситуацію. І її «добра» сестричка з радістю погодилася допомогти – пожити у них в її відсутність.
Ах, якби Варя могла тоді припустити, чим все це обернеться! Але її інтуїція, на жаль, промовчала.
«Привіт, я повернулася!»
Через деякий час подруга моя поїхала на море, а Галина приїхала замінити маму. Але, на жаль, заміняла вона не тільки мати дітям, а й безпосередньо дружину чоловікові Варвари.
Коли моя подруга повернулася з моря, її чекав неприємний сюрприз. Приголомшливу новину повідомили їй відразу ж, як тільки вона переступила поріг. Галина навіть припустила, що вона вагітна – начебто всі симптоми в наявності. А кмітливий чоловік вже підготував заяву на розлучення. І Варя його підписала, ні на що не дивлячись …
На жаль, на цьому неприємності Варвари не закінчилися.
«Ти повинна з’їхати, дорога!» – доля жінки, яку вигнали з дому чоловік і сестра
Куди йти з дітьми – невідомо …
Квартира, в якій проживали Варя з дітьми і чоловіком, була дана йому з роботи в розрахунку на всю сім’ю. Але після розлучення вони з Вариної сестрою розписалися. Чоловік відразу ж прописав її сюди ж.
У квартирі було всього дві кімнати, одна з них прохідна. Варвару з дівчатами виселили саме туди – в прохідну. Пояснив Павло це тим, що вона більша за розмірами. Та й «молодятам» потрібне усамітнення. У свою кімнату він врізав замок, щоб діти часом не забігли туди.
Галя, і правда, виявилася вагітною. Як вони існували весь цей час, важко описати словами … Це було якесь запаморочення, а не життя. Варвара просихає від сліз.
На третьому місяці вагітності Галя повідомила їй: «Ти повинна з’їхати звідси, дорога! Моєму майбутньому сину потрібна свобода. Цю квартиру отримав Павлик з роботи, ти до неї ніякого відношення не маєш. Так що, шукай собі інше місце проживання! »
Сімейний гуртожиток
Сказати, що Варя була в шоці – це не сказати нічого. Звичайно, вона могла чинити опір і продовжити існувати на тій же території, поруч з ненависними їй людьми. Це по закону. А по совісті як повинно бути?
Загалом, Варя знову пішла в свій місцевком, розповіла про свою ситуацію. Їй пішли назустріч і виділили кімнату в сімейному гуртожитку. Вони з дівчатками з’їхали.
Чоловік, який любить і піклується
Не стану втомлювати читачів, дотримуючись інтриги – там Варя зустріла свого другого чоловіка. Вони розписалися, від заводу їм (точніше сказати, Володі) дали квартиру. Про колишнього чоловіка і сестру Варя намагалася не згадувати.
Володя сильно прив’язався до дівчаток. Він з такою любов’ю обставив їх кімнату, сам клеїв шпалери, збирав меблі. А ліжка Володя зробив сам, як кажуть, з нуля: ніжки дубові, а спинки різьблені. Така краса!
Вечорами вся сім’я збиралася за столом – всі любили грати в настільні ігри. Варя і дівчатка були на сьомому небі від щастя!
Прохання про допомогу
Так пройшло близько 10 років. І ось якось Павло з’явився до Варвари на роботу. Він виглядав пригніченим, дуже втомленим. Виявилося, що під час пологів щось пішло не так, Галина народила хвору дитину. Йому відразу поставили невтішний діагноз – ніколи не буде ходити, говорити і взагалі розвиватися.
Галина теж перенесла пологи погано. У неї практично відмовили ноги. Тепер вона пересувається по квартирі з табуреткою, з дому же зовсім не виходить.
А зараз їй потрібно лягати в лікарню, начебто якісь лікарі пропонують зробити операцію. Це, можливо, змінить ситуацію, що склалася. Але куди подіти на цей час дитину? Тим більше що Павла відправляють в тривале відрядження за кордон. Він не може відмовитися.
Павло припустив, що Варя повинна проявити родинні почуття і взяти племінника до себе на час. А ще краще – переїхати на місяць в їх квартиру, оскільки Стасику буде некомфортно, якщо його перевезуть в незнайоме місце. Та й на прогулянку з 5 поверху Варвариного будинку спускати інвалідний візок буде складніше, ніж з їх першого.
Важко прийняти рішення, коли до тебе звертаються зрадники за допомогою. Саме так Варвара пояснювала свій стан в той момент. Вона розповіла все нам, своїм подругам. Хтось відразу ж радив відмовити «рідним» і забути про них. Хтось зовсім не знаходив вирішення проблеми.
А я порадила подрузі такий варіант: запропонувати Галині спільний обмін квартир на одну велику. Павло встиг вже виписатися, тому всі права на житло перейшли до Галини. Варя вхопилася за цю ідею і поспішила до неї.
Відмова сестри в обміні
Галина, дійсно, була погана. Хлопчик теж виглядав не найкращим чином. Варі стало зрозуміло, чому Павло так рвався на роботу за кордон: йому було важко жити в такій обстановці, він бажав змін.
Але Галина навідріз відмовилася обмінювати квартири. Вона боялася, що може стати повним інвалідом, а Варвара переведе їх разом з сином на держзабезпечення. Зрозуміло, що кожен судить по собі.
Варвара кивнула сестрі, погоджуючись з її думкою, і пішла. Вона ще деякий час рвалася допомогти сестричці, але ми всі дружно відмовляли її від цього. Раз Галина відмовилася від того варіанту допомоги, який їй пропонувався, значить, так тому і бути.
«Вони мені чужі люди»
Варя довго переживала ситуацію. З одного боку, вона вважала себе зобов’язаною допомогти рідним. Але, поміркувавши трохи, говорила: «По суті, вони мені зовсім чужі люди …Адже вигнали ж тоді з дітьми на вулицю, ні разу навіть не поцікавилися, як нам живеться. А я навіть на аліменти не стала подавати – Володя не дозволив. Чого ж зараз-то голову ламати над їхньою бідою? »
А як ви думаєте, чи правильно вчинила Варвара або потрібно було упокорити свою гординю і протягнути руку допомоги сестрі і племіннику?
