– … Я спочатку кур’єром піти хотіла, але туди не влаштуєшся зараз – студентів повно, канікули же. Звичайно, молодих беруть куди охочіше, ніж пенсіонерів. Та й важко це, чесно кажучи, в нашому віці вже, весь день на ногах, в транспорті штовхатися …
– Ага, а прибиральницею що, легше, чи що? Відра тягати, шваброю ялозить цілий день – прям курорт, а не робота … Та ще з твоїми болячками! Тобі, між іншим, взагалі важкого піднімати не можна, і зігнутою працювати – теж!
… Дві жінки років шістдесяти сиділи на лавочці в сквері і щось бурхливо обговорювали.
– Ну відра я не тягаю, у мене візок такий симпатичний! І швабра хороша, так що зігнувшись майже не доводиться стояти. Працюю я потихеньку, не поспішаючи. Приходжу раніше, до шостої ранку, там в офісі ще нікого, крім охоронця, немає. Вранці у мене все одно безсоння, довго спати не можу. Зате о пів на дев’яту вже вільна, все помила … Цілий день можу відпочивати!
– Все одно важко. Зараз ще туди-сюди, літо, на вулиці чисто, а що ти будеш робити в листопаді? Нанесуть тобі бруду на взутті, будеш відмивати не дві години з ранку, а півдня, а потім ще й після обіду … І не говори мені, що це так легко і просто!
– Марино, а що робити? Може, і не легко, але гроші-то потрібні! Ви все-таки з чоловіком удвох, вам на дві пенсії простіше прожити. А я одна. Спробувала кілька місяців на пенсію тягнути – можна вижити, але тяжко. Треба підробляти помаленьку, поки є сили, хоч щось відкласти на майбутнє. А варіантів для пенсіонерів теж трохи, сама знаєш. Молоді підлоги мити за копійки не дуже-то хочуть, тому мене і взяли …
– Слухай, а я тебе все хотіла запитати – а з квартирою у тебе що?
– З якою квартирою?
– Ну з цією, на Прирічній … Ти ж, по-моєму, за свекрухою доглядала, вона обіцяла на тебе свою переписати років п’ятнадцять тому … Ти ще планувала квартиру цю на пенсії здавати і по закордонах подорожувати, пам’ятаєш, ми сміялися? Ми тебе всі шкодували тоді, вхопила ти з цієї бабою, звичайно … Невже так і не переписала вона на тебе своє житло?
– А, ти про цю квартиру! Так, свекрухи не стало ще 2007 року, оформила все на мене, як обіцяла. Зараз там у мене син живе з сім’єю …
– Нічого собі! Виходить, у тебе нерухомість є, а ти підлогу мити придумала. З глузду з’їхала? Виселяй сина, здавай квартиру – ось тобі і надбавка до пенсії! Причому, напевно побільше, ніж твоя зарплата за миття підлоги. Добре влаштувався син, живе безкоштовно на всьому готовому, а мати підлоги миє! Ну, порадів, пожив на халяву – час і честь знати …
– Ну куди я їх виселю, Марин! Там двоє дітей, молодшій внучці два роки, невістка в декреті, син один працює …
– Гроші бери тоді за проживання! Квартира в столиці, нехай навіть одиничка і без ремонту, коштує в місяць ого-го! Як своїм, можеш зробити їм знижку відсотків десять від ринку, щоб зубами не скрипіли …
– Та ну, Марин, які гроші! Кажу ж, небагато живуть, ледве кінці зводять зараз … Добре хоч комуналку самі платять. Треба, до речі, перевірити заборгованість, добре, що ти нагадала …
– Зрозуміло. Своє житло, значить, купувати не хочуть?
– Наче це так просто! Хотіли спочатку, збирали перший внесок, говорили навіть, що через рік-другий візьмуть іпотеку і з’їдуть. Ну а потім одна дитина, друга, карантин. На роботі у сина теж не все гладко, премії прибрали, зарплату зменшили, впевненості в завтрашньому дні ніякої. Шукає щось інше, але варіантів негусто. Якщо їм зараз ще квартиру орендувати, вони просто не зведуть кінці …
– Вони дорослі люди, нехай думають якось, крутяться … Я б на твоєму місці зібрала б їх і серйозно поговорила про те, що квартира тобі потрібна і самій. Нехай з’їжджають, і так жили безкоштовно років десять, напевно, так? Ну ось … Повинен же і син розуміти, що матері на фізичній роботі в майже-шістдесят працювати непросто вже! Дай їм якийсь термін адекватний – місяць, два, щоб підшукали собі житло. Кімнату-то мабуть потягнуть, якщо квартиру – ні …
А ви б змогли виставити сина з сім’єю на вулицю в непрості для нього часи, щоб здати квартиру і не сидіти на пенсії на вівсянці і макаронах?
Пожили в материної квартирі – треба і честь знати? Або права жінка, так не можна робити в родині? У молодих діти, їм треба допомагати, логічніше ресурси сім’ї направити туди, а люди похилого віку вже якось обійдуться … Не голодують же, а заробляють собі на надлишки. Ось коли вже зовсім захворіють, тоді діти підключаться … Як вам ситуація?
