Днями перевіряла нашу з чоловіком “заначку”. Ми відкладаємо гроші на ремонт у кухні та ванні. Дивлюся – а там нема 10 тисяч гривень!
– А то цей, Ліда дзвонила. Вона не мала що на свята собі купити. Та я позичив 10, хай купить собі якесь взуття, сукню. Потім віддасть.
Це вже не вперше Петро грається у добродія та дає чималу суму своїй сестрі.
Ліда молодша, їй 25. Знаєте, я у такому віці вже мала гарну роботу і могла сама себе забезпечити. Однак, тільки не зовиця. Вона після закінчення університету переїхала знову жити до мами, Валентини Василівни. І от вже який рік сидить у неї на шиї, про майбутнє геть не думає. Їй тільки гульки та розваги у голові.
Я нічого не мала проти, коли Петро допомагав Ліді з навчанням. Адже свекруха сама не могла оплатити їй оренду квартири, університет, якісь кишенькові гроші дати. Ліда не була зразковою студенткою, тому Петя часто носив “конвертики” для викладачів.
Однак, зараз Ліда вже не студентка. Ніщо не заважає їй знайти нормальну роботу, має диплом на руках. Але, як ви вже зрозуміли, зовиця відтягує це момент, як тільки може. Мені це вже настільки набридло, що сама шукала їй роботу серед знайомих. Однак, там їй місце не подобається, там ставка мала (хоча у дівчини нема досвіду взагалі), то графік довгий. Наче на роботі треба посидіти годинку, кави випити, попліткувати і все!
Спершу я нічого не знала про те, що Петро допомагає сестрі. Ну Ліда роботи не має, але зате від речей аж шафа тріскає. Як не зайдемо у гості – то Ліда показує нову сумочку, якусь сукню, косметику. Раз навіть айфоном похвалилася.
Петро заради Ліди на все готовий. Адже батько їх рано покинув, Петя взяв на себе роль вихованця у родині.
Однак, зараз це виглядає так, наче Ліда навмисне користується добротою брата та розкручує його на чималі гроші. А Петя як завжди – глухий, сліпий, одразу лізе у гаманець та дає їй грошики:
– Я старший брат і повинен їй допомагати! Ти про це знала, ще коли ми тільки почали зустрічатися!
На Провідну Неділю ми прийшли до свекрухи у гості. Помітила, що Ліда собі купила гарний тренч (типу якесь модне пальто), туфлі на калбучку та клатч. Мовляв, на Великдень не хотіла старі речі носити!
А я вже сама не пригадаю, коли собі щось нормальне купувала. На Великдень одягла легку, весняну курточку, під низ – джинси та светрик. Добре, що вдома була тепла хустина, інакше б я простудилася. Донька так само йшла у старому сарафані до церкви.
Чесно, мені таке марнотратство зі сторони Ліди набридло. І дико дратує, що Петро йде їй на поступки. Я прекрасно розумію, що то його сестра. Але, здається, що Ліда вже доросла і може сама про себе потурбуватися. Тим паче, одяг – то не найголовніше у родині.
Боюся, аби свекруха з часом не взяла приклад з доньки. Ми тоді взагалі розоремося з такими “родичами”. Нам стільки всього треба зробити – ремонт, одяг для дитини. Ми ніколи нікуди не їхали на відпочинок, навіть у гори. На ті кошти могли спокійно орендувати будиночок у Буковелі та провести час у трьох.
Як мені ще достукатися до чоловіка? Хіба Петро не розуміє, яка Ліда насправді корислива людина? Ну в нього самого є вже ми, про яких також треба піклуватися!
