– Знову вдома безлад? Аліно, ти в декретній відпустці, могла б поприбирати трохи! Мені надоїло у цей свинарник приходити! – вкотре чую докори від чоловіка.
Андрій одразу сказав мені ще на першому побаченні, що мріє про велику родину. В нього самого було 4 старших братів. Я тоді зрозуміла, що він серйозно налаштований на наші стосунки. Через рік ми вже грали весілля та купили квартиру.
Однак, зараз я розумію, що цей шлюб – помилка. Треба було одразу тікати від нього. Але не змогла.
Так вийшло, що я вже майже 3 роки у декреті. Восени народила третю дитину, донечку Ольгу. Це була ініціатива чоловіка і зараз він не хоче зупинятися. Хоча наша фінансова ситуація дуже плачевна.
Отож, у 25 я народила первістка. Вагітність пройшла не дуже добре, мені робили операцію та я не могла потім з ліжка навіть піднятися. Добре, що моя мама жила поруч та часто приходила у гості. Адже від Андрія допомоги не дочекаєшся. Він одразу сказав, що я повинна займатися хатніми справами та вихованням дітей, бо в декреті.
Минув рік, я хотіла вже вийти на роботу, а сина віддати у ясельну групу. Знайшла садочок, про все домовилася. Але плани зруйнувала друга вагітність. Ми порадилися з чоловіком та вирішили, що мені нема сенсу виходити на роботу. І так потім знову треба оформляти декретну відпустку, а це зайві клопоти. Тільки Андрій не думав про те, що наші витрати виростуть. Знову я опинилася серед підгузок, пеленок, іграшок, дитячого крику. У мене не було часу навіть на те, аби щось приготувати поїсти чи піти в душ.
Чоловік знову ніяк не хотів мені допомагати. Ще почалися докори за гроші. Ми не мали машину, тому я часто викликала таксі, аби поїхати з дітками у поліклініку на огляд. Вона знаходилася аж на іншому кінці міста, треба їхати маршруткою з пересадками. Ну куди мені з двома маленькими дітками так тіснитися у громадському транспорті?
Гроші йшли, наче та вода, на продукти, підгузки, іграшки, одяг. Я сама собі вже купувала курточку чи взуття у секонд-хенді. Моя мама забирала дітей на прогулянку, аби я встигла все поприбирати вдома, щось приготувати.
Я гадала, що чоловік нарешті зупиниться робити дітей. Ну ми і так ледь маємо гроші на малюків, вже залізли у борги. Але вже восени я народжувала третю дитину. Пологи минули досить важко. Та і всю вагітність я сиділа на пігулках та вітамінах. Адже народжувати так часто не дуже добре для мого організму. Ми знову купили новий одяг та коляску. Стара ледь їхала, мала зламане колесо. Звісно, гроші позичили у родичів. Але мені вже навіть раз натякнули “може годі дітей плодити без грошей”. Стало так соромно та ніяково.
Проблеми на цьому не закінчилися. Андрій вирішив, що тепер я точно маю вийти на роботу. А за дітьми має доглядати моя мама:
– А що, їй так важко? Вона їх бабуся. Хай звільниться з роботи та сидить з онуками.
– Але на що вона сама житиме? Краще твоя мама нехай з Іспанії повертається. За всі роки ні разу не приїхала онуків провідати.
Моя мама і така багато чого зробила для нас і я за це їй дуже вдячна. Але не можу змусити її звільнитися геть. На які гроші вона собі продукти купуватиме, комуналку оплачуватиме?
Андрій вирішив сам зателефонувати до неї. Замість того, аби нормально поговорити, одразу почав висловлювати претензії. Звісно, вони дуже посварилися і зараз мама не приходить у гості, коли чоловік є вдома.
Декілька днів тому він підійшов до мене:
– Слухай, а може ти на роботу вийдеш?
– Тобто?
– Ну раз твоя мама не хоче з онуками сидіти, то тобі треба роботу шукати. Я вже сам не стягую такі витрати. Бачив, що у АТБ шукають касира. Я запитав номер, от, можеш завтра зателефонувати. А за садок потім якось домовимося. І магазин близько, через дорогу якраз!
Я просто втратила дар мови, чесно. Тепер розумію, що наш шлюб точно приречений на розлучення. Я сама ледь стримуюся, аби не забрати дітей геть. Андрій геть про мене не думає. Ну де його розум?
Прошу поради, бо сама не знаю, що робити. У мами однокімнатна квартира, там буде дуже тісно. Але я вже не маю сил жити з таким чоловіком! Добре у нього виходить хіба язиком молоти та дітей робити. А про виховання та гроші навіть не думає.
