Нещодавно нам зателефонувала сваха і запросила на свій день народження в ресторан. Скажу чесно, що я не мала великого бажання йти туди.
Оскільки це не ювілей, я вирішила, що тисячі гривень вистачить, по 500 з людини.
Коли ми увійшли в ресторан – в мене мало щелепа не відпала. Було враження, що ми на аудієнції в короля. Вишукана кухня, кришталь. А які страви нам подали, чого там лиш не було. Ми з чоловіком подарували конверт, цукерки та квіти. Вийшло цілком пристойно.
Та довго не засиджувались, було якось ніяково в компанії цих багатіїв. До того ж син, наче соромився, жодного разу не підійшов до нас. Тож ми поїхали додому.
– Як ви могли так мене осоромити? 1000 гривень! Ви що? Ви бачили, які люди там були?
– Але ж це досить солідна сума!
– Солідна? Один салат в тому ресторані стільки коштує! Краще б взагалі не приходили. Тепер всі насміхатися будуть. Важко мені сказати було – я б доклав.
Так прикро мені було після цієї розмови. Невже зараз цінуються лише гроші? Чи свати не розуміють, що ми не багаті. та ніяково мені. Не знаю, чи краще зателефонувати свасі та перепросити? Як з сином говорити?
