Ніколи не могла повірити, що в матері із сином можуть бути погані стосунки. Особливо не думала, що це колись торкнеться мене. Моїй дитині вже 31 рік. Сина ми з чоловіком чекали довго. До того ж він у нас єдиний. Не можу сказати, що я виховувала його якось неправильно. Він ріс у достатку та любові. Ніколи з ним не було ніяких проблем.Я старалася ніколи не підвищувати на нього голос, не принижувала, не порівнювала з іншими. Тож я знала, що мій Святослав стане дуже серйозним та вихованим чоловіком. З роками дійшло навіть до того, що ми без слів розуміли одне одного.
Щодо його друзів – у нього непогане оточення, я знаю всіх, тому впевнена в них. Словом, я дуже рада, що у мене така чудова дитина. Святослав навіть навчений всій роботі по дому: від прибирання, прання, прасування, приготування до ремонту електроприладів.
Ми з чоловіком купили йому 3-кімнатну квартиру неподалік від нас. Йому тоді було тільки 20 років. Ремонт там теж робили власним коштом. Поселився туди син через 2 роки, коли закінчив університет.
Я спочатку боялася, як він буде жити сам, але він цілком справлявся. Його охайність вражала. Він навіть вікна у всій квартирі мив сам, що дуже дивно для чоловіка. Та що там чоловіка, для такого молодика. Зідзвонювалися ми щодня. Він розповідав, що в нього та як. Я особливо в його справи не лізла. Головне було почути, що він ситий та щасливий.
А зараз детальніше про саму проблему. Одружився син, коли йому було 29 років. Невістка мені подобалася. Вона була із багатодітної родини та ще й без батька. Втім, попри це, дуже хазяйновита, охайна, стримана і вихована. До одруження жила в гуртожитку, навчалася.А потім переїхала до сина, як його законна жінка.
Я проти нічого не мала, бачила, що діти кохають одне одного. Потім познайомилися з ріднею. У неї дуже хороші брати та сестри і мати – спокійна й дуже щедра жінка. Спочатку ми допомагали дітям фінансово, як тільки могли. Розуміли, що вони тільки починають свій шлях і їх потрібно підтримувати, але згодом усе змінилося.
Справи пішли нанівець після народження онуки. Я тоді принесла подарунок їм. Була люта зима, а на виписку та й узагалі до пологів нічого не купували. Я замовила в інтернеті найкращий із конвертів-трансформерів на натуральній овчині. Але, побачивши його, невістка почала кричати: «Ви егоїстка, все життя прожили для себе, сина свого гнобили, чоловіка не поважали. Але зі мною так поводитися я вам не дозволю.” І одягла малечу в якийсь запраний мішок, привезений її сестрою з села, у якому точно не одну дитину вже носили.
Її рідня на виписку, до речі, не приїхала, як і на весілля зрештою. Я сама всім займалася.
Того дня, коли ми вперше посварилися, я втекла додому в сльозах. Втім, я не збиралася руйнувати сім’ю сина. Бачила, що він любить цю дівчину. Та й дитина вже є. Куди тут? Я взагалі неконфліктна, ніколи не підвищую голосу. Від образ завжди плачу, як маленька. А тут таке…
Син пізніше мені подзвонив і сказав: “Більше сама нічого не купуй, давай нам грошима”. Я відповіла: “А я не банкомат. Я жінка, мати та бабуся. Я зробила перший подарунок для внучки, це також у моєму житті подія, а ви зі мною отак повелися. Більше ніколи вам допомагати не буду.”Так і вчинила.
Незабаром у невістки був день народження. Я тільки надіслала смс з привітанням увечері. Пізніше сина телефоном привітала з Днем народження. В гості нас тепер не кличуть. А я й не горю бажанням. Внучку теж не бачу. Тільки на фото. Зате чула, що її сім’я невістки регулярно в неї буває. От і славно. Хай тепер вони доньці допомагають, а не вішають її на чужу шию.
Із сином майже не спілкуюся. Хіба що притисне сильно, то можу подзвонити і запитати, як він там.
Ось так онука зіпсувала мої із сином стосунки. Просити вибачення не хочу. Я горда. Але з іншого боку шкода, що все так склалося. Як тепер бути? Що порадите?
Що можете порадити жінці?
Варто їй переступати через власну гордість?
