21 травня іспанські ЗМІ повідомили про вбивство Андрія Портнова – зрадника, одіозного блогера та колишнього українського неформального куратора судової системи, про якого ходили наполегливі чутки, що нібито “колишніх” не буває.
Так чи інакше, тепер він точно “екс”, а це привід розповісти й нагадати читачам біографію пана Портнова – детальніше читайте в матеріалі 24 Каналу.
Біографія Андрія Портнова: буремний луганський період 90-их
Андрій Портнов народився 27 жовтня 1973 року в Луганську, який тоді був Ворошиловградом. Навчався у місцевій школі №50, згодом служив в армії. Демобілізувався Портнов у 1992-му, коли СРСР розвалився і постала незалежна Україна.
У Луганську, як і повсюди тоді, почалася так звана епоха первісного нагромадження капіталу, і молодий та кмітливий хлопець став одним із її героїв. Але Портнов мав більші амбіції, ніж просто ходити в дорогому спортивному костюмі та лякати місцевих крамарів бритою головою. Він вирішив “очолити процес”.
Для цього в нього були всі необхідні вихідні дані – молодість, розум, вдача і трохи адмінресурсу. Мати Портнова ще в радянські часи була завідувачкою місцевих магазинів, мала доступ до “дефіциту” та дуже потрібні зв’язки з шанованими в місті людьми. Завдяки цьому юнак без будь-якого досвіду влаштувався юрконсультантом в місцеву контору з назвою ООО “Юрліт Лтд”, а згодом вже був юристом місцевої нафтової бази, яка в роки “дикого капіталізму” була дуже хлібним місцем.
Паралельно Портнов навчався на юридичному факультеті в місцевому університеті (нині цей заклад називається Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля), але на заочному відділенні. Диплом цього вишу Портнов отримає лише в 1999 році, але на той час він вже буде очільником власної юридичної фірми під назвою “Укрінформправо”, з великим портфоліо, солідною клієнтурою і не менш солідною репутацією.
Всупереч слабкому реноме заочної освіти Андрій Портнов, слід визнати, показав себе справжнім діамантом від юриспруденції – його “фішкою” стало віртуальне та рідкісне в ті часи знання матчастини і вміння бачити можливість у сухій букві закону. Згодом до цього додалося вміння заводити потрібні зв’язки та бути корисним, а подекуди – незамінним.
Про бізнес 90-х і луганську специфіку, якої боялися навіть донецькі бандити, які нікого не боялися, написані книжки й знято фільми. Безумовно, Портнов був свідком і, можливо, учасником тих процесів. Можливо, саме його чи когось з його знайомих вивів у “поганих хлопцях” Сергій Жадан у своєму “Ворошиловграді”, бо там, нагадаємо, хотіли в головного героя “віджати” АЗС, а Портнов був не чужим на ринку луганських нафтопродуктів, але все це лише припущення.
Портнову вдалося не лише зберегти життя, але й вийти сухим з води, а його “луганський період” нині перебуває у “сірій зоні”. Нині численні “рейдерські подвиги” Портнова не мають офіційних підтверджень, але стали частиною місцевого фольклору. І цей фольклор вперто каже, що Портнов був правою рукою і головним “рішалою” у впливового луганського кримінального авторитета Добрика (в миру – Валерія Доброславського).
Переїзд Портнова до Києва і рейдерство
На жаль, сам пан Доброславський про це вже нікому й ніколи не розповість, бо його вбили у 1997 році, а сам Портнов за кілька місяців до цього несподівано все кинув і перебрався до Києва, де почав робити стрімку кар’єру в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Тоді юриста без диплома призначили на відповідальну посаду головного спеціаліста відділу методології та стандартизації обліку та звітності управління корпоративних фінансів, а вже через кілька місяців луганчанин став заступником начальника контрольно-правового управління і начальником відділу правозастосування.
Молода зірка української юриспруденції Андрій Портнов / Фото з фейсбук-сторінки Портнова
-
Далі Портнова призначили помічником голови Комісії, начальником управління корпоративних фінансів; помічником голови, керівником групи помічників і радників голови; начальником управління корпоративних фінансів.
-
Паралельно з роботою в Комісії Портнов пише дисертацію на тему “Діяльність іноземних інвесторів на фондовому ринку України (мотивація і регулювання)”, яку захистить у 2001 році в престижному КНЕУ (Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана – 24 Канал).
У 2002 році Портнов йде з Комісії, але не розриває з нею зв’язків. Він засновує нову власну юрфірму під назвою “Портнов і партнери” (згодом змінить назву і стане “Корпоративними технологіями”). Офіційно діяльність контори була такою: “послуги у сфері інвестиційного бізнесу, корпоративного управління, приватизації та ринку цінних паперів”. Утім, є підстави вважати, що головним профілем було саме рейдерство – тобто “недружні поглинання” та “віджим” чужих бізнесів.
Приблизно тим самим і не менш віртуозно в цей саме час займався інший “культовий рейдер” і “авторитетний юрист” Геннадій Корбан, який, на відміну від Портнова, своєї ролі не приховував і називав речі прямо. Портнов натомість тримав інтригу і, як казали в ті часи, “не палився”.
Завдяки цьому він у червні 2003 року повернувся до Державної комісії з цінних паперів і до липня 2004-го працював першим заступником виконавчого секретаря (керівника центрального апарату), а потім був членом тої самої Комісії. Держава Україна успіхами Портнова лише тішилась і в тому ж 2004 році він, відповідно до наказу президента Кучми, отримав дуже престижне звання “заслуженого юриста”, а ще став професором на юрфаці Київського національного університету, а згодом отримав цілу кафедру конституційного права. З таким доробком можна було вже сходити й у політику.
