Тоді в одному вагоні купе їхали чотири пасажири – італієць, англієць, німець та українець. Розклали свої валізи на місця, розстелили газетки на стіл, заварили чай та почали гостину.
От вже почали вихвалятися, у кого з народів мова краща.
– А ви згадайте, скільки відомих англійських письменників, яких зараз вивчають у кожній школі! Дікенс, Байрон, Шекспір, Дойль. А вчені? Ньютон, Дарвін, Фарадей. Словом, наша мова та нація – найкращі, адже скільки світлих умів подарували всьому світові, – бився у груди англієць.
– Любі товариші у вагоні, ви дарма сперечаєтеся. Адже всім відомо, що наша, німецька мова – королева на цілому світі. Адже у нас така велична історія, у якій поєдналися дві могутні імперії – Велика Німеччина й Австрія. От згадайте, який видатних філософів подарувала наша країна? Шиллер, Ніцше, Шмітт, Фройд! – зверхньо перервав суперечку німець.
Тут українець засміявся. Так голосно, що аж почав плакати
– Пане, у чому проблема? – дивуються пасажири.
– Сиджу та слухаю вас, дурників. Ох, ну скільки ви сперечаєтеся – а все кінця-краю цій темі нема!
– А чому б й ні? Я також можу назвати багатьох видатних письменників. От Леся Українка, Іван Франко, Котляревський, Шевченко. А лікарі ? Та не проблема – Амосов, Богомолов, Філатов. Композитори? Лисенко. Ви знали, що це його мелодія покладена на популярний щедрик, який у народі всі ще співають “Carol of the Bells”. І це ще не весь список. Але ось у мене питання – чи зможете ви написати твір за допомогою однієї букви?
Всі пасажири затихли та задумалися.
– От, прошу, панове, яку букву мені загадаєте?
– П! Нехай ця буде, – загадав англієць.
– Хм. Гаразд. Отож, слухайте історію про “Перший поцілунок”:
Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення:
Приїздіть, пане Павле,- писав поважний правитель повіту Полікарп
Паскевич,-погостюєте, повеселитесь . Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета.
Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок.
Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли.
…Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися.
Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!
– Та не може цього бути! Ану, нехай буде буква С! Тільки цього разу нехай буде…. вірш! Ось так, щоб у риму попадало кожне словечко! – сказав німець.
– Звісно, шановні, слухайте:
Сонно сипляться сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад
Сріблом стеляться сніжинки
Спить самітній сонний сад…
Сипле, стелить сад саміт
ній
Сірий смуток – срібний сніг,
Сумно стогне сонний струмінь
Серце слуха скорбний сміх
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить.
– Та це просто неймовірно! Товариші, здається, що нас просто взули, як малюків! – здивувався англієць.
– Геніально! – кричав німець.
– Ваша мова така милозвучна! Знімаю перед вами капелюха! – потиснув руку італієць.
Панас Столярчук, професор (Українська думка, Лондон)
А які цікаві факти Ви знаєте про нашу мову?
