У 2009 році я поїхала у Іспанію на заробітки. Чоловік покинув мене з двома малими дітьми на руках, грошей було обмаль. Ви ж чудово розумієте, скільки коштів йде на діток – садочок, школа, одяг, продукти, іграшки. Тому я залишила діток (Матвій та Христинка) на своїх батьків, вони жили у сусідньому будинку та поїхала геть.
Не скажу, що життя в Іспанії таке казкове.
Приїздила до Львова хіба на релігійні свята, аби малюків провідати. Звісно, надсилала всі гроші батькам, аби вони зробили ремонт у квартирі, купили онукам одяг, оплачували комунальні послуги. Нашу квартиру, де ми жили (одна кімната) вони здавали в оренду та всі ті гроші відкладали на навчання малюкам в університеті. Як то кажуть – готуйте сани з літа!
Нарешті цього літа вирішила вже назавжди повернутися в Україну. Матвій вже дорослий, має свою родину та сина, Христя живе з хлопцем на квартирі, яку бабуся з дідусем переписали на неї, а самі переїхали в село. Там хата, свіже повітря, їм добре для здоров’я. А Матвій поки живе з тестями, у них великий особняк за містом, у Сокільниках.
Коли я повернулася, то діти влаштували гостину. Христя зварила борщику, сама накрутила голубці, Матвій з онуком Андрійком та невісткою Галинкою приїхали в гості, купили солодощі.
От ми вже сидимо, гарно випили. І здається, що вино додало синові сміливості таке запитати:
– Мамо, а чого ти повернулася?
– Сину, я вже літня людина. І сумую за вами. Тут у мене діти та внуки, а я там життя проводжу!
– Мамо, але звідки нам гроші взяти на нову квартиру?
Ось це так новина! Моєму синові майже 30 років, а він заявляє, аби я дала гроші на квартиру. Ну він не маленька дитина, може й сам заробити, має хорошу роботу.
– Почекай, мамо, тобто “назавжди”? А весілля? Ми вже ресторан обрали, дату назначили, дали перший внесок, але нам не вистачає.
Діти накинулися на мене, як стерв’ятники та почали дорікати грішми. Хіба я мало грошей їм давала всі ці роки? Переписала одяг для внука, гроші на навчання?
Словом, ми тоді дуже посварилися. Матвій взагалі сказав, що не буде давати мені онука, бо я дуже “жадібна” бабуся.
Христя тепер, коли мене бачить на вулиці, то навіть не вітається, хоча живемо недалеко. Я вже не знаю, що далі робити. Адже не розумію одного – вони вже дорослі люди, повинні самі подбати за себе. Врешті-решт, я напрацювалася, як конячка, та хочу відпочити. Добре, що не витурили з цієї однокімнатної квартири геть.
Вже й сусіди почали пліткувати, яка я погана жінка, рідних дітей проміняла на гроші. Але мені не соромно. Я тепер взагалі ні копійки не дам. І в Христі є наречений, нехай він витрачає гроші на весілля. А Матвій? Міг хіба дитину зробити і все!
А Ви б послухали дітей та погодилися на такі умови? Чому?
