Я все життя присвятила дітям, занапастила заради них свою жіночу долю. А тепер я потрібна лише подругам на лавці, а діти у мене невдячні. Я хвора і не можу сама себе обслуговувати, але ніхто з них не захотів доглядати за мною. Біля мене – чужа жінка

Життєві історії

Я все життя присвятила дітям, занапастила заради них свою жіночу долю, не вийшла більше заміж. А тепер я потрібна лише подругам на лавці, а діти у мене невдячні…

Я все своє життя присвятила вихованню дітей, дочки і сина. І тепер, коли я хвора і не можу сама себе обслуговувати, ніхто з них не захотів доглядати за мною. Як важко розуміти, що ти не потрібен своїм дітям!

Я ростила своїх дітей сама. лишилася вдовою, коли на світ з’явився наш молодший син, на той момент ми вже виховували дочку.

Я працювала на двох роботах, щоб у них було все. Я кожному з них дала освіту. І не якусь там, а вищу. Дочка отримала диплом дизайнера, а син – будівельника. Вони обидва влаштувалися на хороші роботи. Поки я була здорова, завжди допомагала їм з дітьми.

У мене двоє онуків, два хлопчики. Я водила хлопчиків по гуртках, забирала зі школи. Вони часто залишалися у мене. Але одного разу я просто втратила свідомість. Мене поклали в лікарню на обстеження. Дочка відвідала лише один раз за весь час, а син тільки зателефонувати спромігся. Мене виписали через тиждень і сказали не перевтомлюватися, але тут діти привезли мені онуків. А з ними знаєте, як буває: то пограти, то їсти приготувати, то на дитячий майданчик зводити.

Через два місяці у мене стали німіти ноги. При цьому вони не боліли, але мені було складно ходити. Я попросила сина звозити мене на машині на обстеження, але він постійно був зайнятий, і я викликала собі таксі. Скажу вам, для пенсіонерки це істотні витрати. Мене довго оглядали і проводили різні процедури, щоб з’ясувати причину моєї недуги. Поставили складний діагноз, втручатися не можна, тому сказали просто за ним спостерігати. У той же час мене будь якої миті може не стати.

Йшов час, і одного разу я просто не змогла встати з ліжка. Я зателефонувала доньці, але вона була на роботі і порадила мені викликати швидку допомогу. Мене забрали в лікарню. З тих пір я не відчуваю своїх ніг. Пересуватися я природно більше не можу. Лікар перед випискою пояснювала моїм дітям, що мене не можна залишати саму і що мені потрібен догляд.

Вдома дочка з сином довго сперечалися, хто повинен забрати мене жити до себе. Дочка приводила аргументи, що у неї невелика квартира і немає окремої кімнати для мене. Син не поступався їй і відповідав, що хоч у нього і велике житло, його дружина чекає дитину і навряд чи погодиться на переїзд свекрухи.

Мені стало так соромно, що я прожила все життя і не заслужила співчуття від своїх дітей. Я перебила їх і сказала, щоб вони йшли геть обоє! Нікого з них бачити не хочу! Я прекрасно впораюсясама і не збираюся бути для них тягарем. І вони пішли. А я лежала і плакала в подушку…

Як таке могло статися? Як з дітей, вихованих у любові, вони перетворилися на егоїстів? Невже я так їх виховала? Я всю ніч не могла заснути. А коли настав ранок, я була у дуже пригніченому стані. Я почула, як відчинилися вхідні двері і злякалася.

Виявилося, що діти вчора пішли, і квартира всю ніч була незамкнена. А встати то я не можу. Це прийшла сусідка з першого поверху, хороша молода жінка, яка сама виховувала доньку. Вона захотіла мене провідати.

А мені так прикро стало, що я розплакалася і все їй розповіла. Вона запропонувала свою допомогу, але якщо я рідним дітям не потрібна, то, як можу прийняти допомогу від сторонньої людини? Але сусідка виявилася напористою. Вона принесла мені їжу і приготувала чай.

Відтоді ця мати-одиначка доглядає за мною, а я віддаю їй половину своєї пенсії. За ці гроші вона купує продукти і готує мені. Решта грошей йде на комунальні послуги та інші побутові товари. Тепер моє життя повністю залежить від чужої людини, а рідним дітям абсолютно все одно, як там їхня мати. Дзвонять зрідка, і зітхнули з полегшенням, дізнавшись, що за мною є, кому доглядати.

Ніколи не думала, що в кінці життя отримаю таку зраду, та ще й від сина і дочки! Я виростила невдячних дітей. Сором і ганьба мені.

Дуже шкодую, що свого часу я заради дітей не вийшла вдруге заміж, адже на моєму шляху трапилася достойна людина. Та діти сказали тоді, що не хочуть чужого дядька в домі.

Не повторюйте моїхз помилок, не жертвуйте собою!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Оцените статью
Добавить комментарий