У мене є сестра близнючка, з якою ми взагалі не схожі.
Характери у нас дуже різні. Хоча всі кажуть, що в близнюків особливий зв’язок, в мене ж з сестрою стосунки з дитинства були не найкращими. Ми на відмінно закінчили школу, але далі наші шляхи розійшлися. Я вступила в медичний університет, а сестра навчалася на вчителя. Спілкувалися ми трішки на відстані, адже вступили в університети в різні міста, але після закінчення знову стали ближчими. Одружилися після навчання, так і клопоти стали схожими. Потім дітей народили в один період, і це ще дужче нас зблизило. У мене народився син, а у неї донька.
Я одружилася з чоловіком, який вже проживав на власній квартирі, й після весілля переїхала до нього. Сестрі менше пощастило з житлом, і матір взяла для неї іпотеку. Я розуміла її рішення, але мені було трохи заздрісно, адже я б теж хотіла мати власне житло.
З дитинства матір виховувала нас схоже і ніколи не робила різниці: навіть до найменшої дрібнички все ділилося порівну. Правда, після народження дітей ставлення матері до мене змінилося. Вона часто стала порівнювати мене з сестрою, ніби то я не так виховую її онуків. Говорила, що донька сестри набагато старанніша, ніж мій син. Скажу чесно, все це мене дуже дратувало. Вона могла говорити неприємні речі про мене, але не про мою дитину.
З часом всіляких зауважень ставало дедалі більше. То вже моя племінниця стала відмінницею в школі, а син, за словами матері, пасе задніх. Але той факт, що моя сестра була класним керівником в класі своєї доньки ніхто не враховував. І взагалі, мій син вчився добре, у нього не було низьких оцінок, я просто не вимагала від нього п’ятірок з тих предметів, які йому не вдавалися.
Я продовжувала спілкування з мамою та сестрою, але як тільки заходила розмова про дітей, одразу переводила тему, щоб не слухати їхні нісенітниці. Так і настав час іспитів. Мій син обрав ті предмети, які обожнював ще в школі й здав їх на найвищий бал. Хоча оцінки в атестаті не були усі на відмінно, але сертифікати ЗНО дозволили йому вступити до омріяного університету на бюджет. А от племінниці не вистачило балів для вступу на бюджет, хоча закінчила вона школу на золоту медаль. Так і пішла вчитися на платну форму навчання.
І тоді моя мама прийшла до мене із заявою. Вона сказала, що мій син вчиться на бюджетному місці, і тому я повинна допомагати сестрі, адже і її дочці потрібно здобути вищу освіту. Я була шокована, жили ми не бідно, тому я допомагала сестрі з оплатою навчання доньки. Для неї мені було не шкода, адже я люблю племінницю. Правда, вона навіть недовчилася до третього курсу й вийшла заміж.
З весіллям там теж були казуси: сестра з матір’ю прийшли до мене за грошима, щоб я дала їм на організацію весілля. Це була остання крапля. Я сказала, що платити я нічого не буду, адже у мене також є син, якому я хочу допомогти. Чому я повинна оплачувати навчання, весілля племінниці, а свою дитину обділяти. Тим паче ми тоді якраз наскладали потрібну суму, щоб купити йому власне житло. Мені взагалі образливо за сина, адже вся сім’я крутиться тільки навколо племінниці. Я більше не хочу брати в цьому участі. Вона має матір, батька – от нехай про неї і дбають.
Після моєї відмови, вони навіть не запросили мене на весілля. Після такого жесту я припинила з ними спілкування. Не потрібно мені родичі, яким я треба лише тоді, коли вони хочуть мною скористатися. Сестра жила на квартирі, яку матір придбала в іпотеку. Племінниця переїхала на квартиру до моєї матері, а вона змушена була переїхати на дачу. Тоді я приїхала до неї, думала, можливо, треба щось допомогти, ремонт зробити, утеплити хату. А та дуже зраділа і виклала мені одразу список, що потребує сестра.
І я їй сказала, що втомилася спонсорувати родину сестри. І що їй теж в такому випадку допомагати не буду. Якщо їй холодно на цій дачі, вона може жити у своїй квартирі разом з улюбленою онукою. А мені і своїх турбот вистачає.
Мені було прикро, що мама піклувалася тільки про мою сестру і її сім’ю. Я сіла в машину і заплакала. Я перестала спілкуватися з мамою і сестрою. Навіть через багато років, коли сестра подзвонила повідомити, що мама хворіє і їй потрібна допомога, я їй відповіла, що ні сестри, ні мами у мене немає.
Так і не спілкуємося, а коли зустрічаємося в місті, то просто проходжу повз. Я б хотіла, щоб мене любили просто так, а не за те, що я маю гроші.
Що ви думаєте про таке рішення дівчини? Чи варто було відрікатися від рідних людей?
