Я з 2017 року працюю та проживаю у Португалії, невелике місто Торрейра, біля узбережжя. Якраз є багато роботи у місцевих готелях, адже туристичне місце. То прибиральницею працюю, то кухаркою в ресторані, покоївкою, доглядала за літніми людьми.
Крутилася, як могла. І все заради сина…
Якраз у 2017 році Матвій вирішив одружитися. Я знала Мар’яну довго, вона з ним навчалася в університеті. Однак, син тоді працював кур’єром на доставці, інколи ще таксував. Тому грошей у молодят на розкішне весілля не було. Я пропонувала просто розписатися, взяти шлюб та запросити гостей у кафе.
Але Мар’яна скомандувала інакше – лімузин, дизайнерська сукня, дорогий фотограф та ресторан за містом. І вгадайте, хто за таку розкіш мала платити? Я. Адже за традиціями, батьки нареченого повність фінансують таку гулянку. Свати погодилася оплатити хіба місця гостей в ресторані з їх сторони та сукню.
Тому вже через місяць після весілля я поїхала у Португалію, сусідка допомогла знайти роботу. Думала, що мені вистачить декількох місяців, аби віддати борги. Однак, невісточка мене знову “ощасливила”:
– Я вагітна! Буде двійня!
Повірте, така новина не викликала у мене позитивних емоцій. Я зрозуміла, що знову застрягла у Португалії. Але не було куди тікати – хіба я залишу сина напризволяще у такій ситуації?
Я крутилася, як вуж на сковорідці, пересилала кошти діткам та ще й шукала одяг для онуків на місцевих ринках. Приїхала на хрестини – а Мар’яна на мене вовком дивиться.
– Ось моя мама подарувала нам колиску та багато іграшок. А ви одяг з секонд-хенду нам прислали. І не соромно вам таке робити? Це ж ваші онуки!
Нахабності Мар’яни не було меж.
Кожен раз, як я хотіла повернутися до України, вона починала дорікати, що я для діток жалію гроші. То їй мало євро надсилаю, то одяг не такий гарний, то продукти не такі, як вона просила.
Однак, цього літа вона перейшла всі межі дозволеного. Вирішила на місяць прилетіти до мене у гості. Але я живу у старій, двокімнатній квартирці орендованій. На щастя, моя сусідка (яка також приїхала на заробітки) ввійшла в моє становище та поїхала додому. Тому вся квартира була в моєму розпорядженні на місяць.
Мар’яна взагалі тут почувалася, немов королева. Щодня ходила в кафе, на шопінг, а я з онуками сиділа.
– Я хочу відпочити! А ви що, не хочете з онуками посидіти? Так мені жалілися, що їх не бачите. Ось, я вам їх привезла, грайтеся!
Я не сміла перечити, бо не хотіла нариватися на скандал. Та і з онуками мені було добре – такі кумедні малюки. Шкода, що так рідко бачимося. Тому я вирішила повернутися з ними до України. Мар’яна може вийти з декретної відпустки та піти на роботу.
– Мамо, ви що? Хочете повернутися в Україну? – пискнула невістка, коли дізналася таку новину.
– Так, планую вже назавжди. Я літня людина, хочу на старості років відпочити, а не гарувати, як кінь. Тим паче, з онуками багато часу проводитиму.
Мар’яна тоді почервоніла немов рак. Почала кричати, що я егоїстка, не дбаю про онуків та хочу їх по світі пустити. Зібрала показово речі та поїхала з дітками геть, хоча ще мала тиждень тут гостювати.
Знаєте, чути такі слова було досить боляче.
Але я стільки років працювала заради їх достатку. І зараз маю право на відпочинок.Я не погоджувалася фінансувати родину свого сина. Матвій та Мар’яна вже дорослі люди, можуть працювати. Я з онуками няньчитимуся.
Шкодую тільки про одне – що дозволила дітям вилізти собі на шию.
Жінка вчинила правильно? Ви підтримуєте таку ідею щодо повернення?
