Я чоловікові сказала, що моїм батькам на старості років допомагати не будемо. Ми доглядатимемо лише моїх свекрів, хоча вони живуть далеко в селі і жодної копійки нам не дали

Новини

Так виходить, що мої батьки – дуже своєрідні люди. Вони жодного разу не втручалися в наші з чоловіком сімейні стосунки, відколи ми живемо у шлюбі, але в той же час і хорошого абсолютно нічого для нас не зробили.

Незважаючи на те, що мої тато з мамою живуть досить заможно і я – їх єдина донька, вони вважають, що я маю все у своєму житті досягти сама. тато з мамою ніколи не вважали, що мають мені чимось допомогти, або гарно забезпечити моє майбутнє.

При цьому, що саме цікаво, у них самих основна частина майна – це те, що дісталося їм у спадок від їх родичів. Я, звісно, розумію, що ніхто нікому нічого не винен і що кожна людина має досягати чогось у цьому житті сама, але ж ми для них найрідніші в світі люди, і хоч чимось, чим самі можуть, вони могли б допомогти нам хоча б трохи, тим паче, що підтримка нам зараз дуже потрібна.

У моїх батьків простоюють дві квартири, вони їх поки не здають в оренду – кажуть, що ремонт шкода псувати, на який вони витратили дуже багато грошей. При цьому ми з чоловіком Данилом та трьома дітьми орендуємо для себе житло самі вже чимало років.

Так склалося, що батьки Данила нам допомогти не можуть нічим, на жаль – вони прості люди, багато років живуть в селі і майже нічого не заробляють. свекрам самим ледь на життя вистачає, тому ні про яку допомогу зовсім не йдеться.

Самим відкласти гроші на придбання житла у нас не виходить – вся наша зарплата йде на оренду квартири, продукти і необхідний одяг для всієї родини. Звісно, ми часто намагаємося заощаджувати на всьому, як це можливо, що не їздимо у відпустку, але грошей все одно мало, практично до зарплати витрачається все, що в нас було.

Одного разу ми з Данилом спробували поскаржитися моїй мамі на те, що втомилися бігати по орендованих квартирах, що грошей постійно нам на життя не вистачає, ледве на елементарне фінанси знаходимо, і що наші діти погано сприймають часті переїзди на нове житло, адже потрібно і садочок і школу міняти, натякнули що непогано було б нам осісти на одному місті. На що моя мама спокійно так нам відразу сказала: “А для чого потрібно стільки дітей!” На мамину думку, ми самі винні в тому, що нічого самі не відклали за ці роки, що в нас нічого немає.

Мама вважає, що в нашому віці вже своя квартира має бути, а, якщо її у нас немає, то це лише наші проблеми.

Мої батьки впевнені: “Потрібно було думати про купівлю свого власного житла до того, як трьох дітей народили!”

Ми з Данилом обоє мріяли про велику сім’ю. Я свого першого синочка і так народила пізно – в 29 років. Якби ми чекали, коли відкладемо гроші на квартиру, то про трьох дітей і думати ми вже не могли б тоді. Сказала все це матері, але їй байдуже до цього. У неї для нас одна відповідь: “Самі винні. От і дбайте тепер про себе і діток своїх.

Я не розумію, як так можна ставитися до сім’ї своєї власної єдиної дитини? Невже таке буває, що рідній матері байдуже до своєї єдиної доньки в до того, в яких умовах ростуть її онуки? Мені не хочеться остаточно псувати відносини з татом та мамою, адже вони хоч посидіти з нашими дітьми іноді можуть, але і як після подібних слів з ними спілкуватися – не знаю. Я не розумію їх зовсім, правду кажучи.

Я не розумію, як ремонт може бути дорожчим за дітей і онуків, ми ж не просимо, щоб вони нам дарували квартиру, а просто жили б там, а гроші відкладали на своє власне житло. Я вже мовчу в батьків нічого не прошу. Але для себе вже вирішила, що не буду їм допомагати на старості років теж.

Оцените статью
Добавить комментарий