А знаєте, слово «тримайтеся» в скрутну хвилину мене особисто не дратує. Не викликає бажання відповісти: «ах, вам-то добре говорити! А мені як ?! ». Я в це слово ось який сенс вкладаю.
Професор Яров писав про блокаду, вивчав документальні свідчення. І така історія його вразила: дітей стали відправляти в евакуацію по Ладозі, по Дорозі Життя. Місць було дуже мало, дорога була страшна і важка, а діти були смертельно виснажені. Вони вже гинули. І треба було вибрати тих, хто зможе доїхати. Витримати дорогу. Врятуватися. Страшний, трагічний вибір … І дистрофічні лікарі йшли на хитрість.
Діткам говорили: «бачиш підлога брудна! Ти візьми віник і підмітай підлогу. Покажи, як ти вмієш! ».
І ті діти, у яких залишалися сили, брали віник і починали мести … Може бути, у них теж не було сил. Але у них залишалася воля – це замінює сили. Брали віник і мели … І хтось із перевіряючих обурювався, якийсь чиновник. А лікарі сказали: ми так вибираємо тих, хто може вижити в дорозі. Хто може перенести дорогу і врятуватися ».
Це страшна історія – але в блокадному Ленінграді інших не було. І я думаю іноді, що життя – це теж комісія. Комісія каже: «візьми віник. Підмети кімнату! ». І поки ми можемо підмести, поки можемо себе змусити – ми будемо жити. Нас візьмуть в важкий, небезпечний, але рятівний шлях.
Треба триматися. Щосили треба триматися. Ось це ми один одному говоримо в скрутну хвилину, ось в чому сенс цього слова, хоча іноді воно здається образливим і недоречним. Але що ще скажеш? Не будеш же всім про віник розповідати, як я вам розповіла. Тримайся – це візьми віник і підмети. Доведи, що ти ще живий і хочеш жити. І тоді шансів на порятунок буде більше. Набагато більше.
Автор – Анна Кір’янова
