Місто Тростянець, розташоване в Сумській області, з перших днів війни стало базою для російських військ. Окупанти обстрілюють українські позиції прямо з дворів місцевих жителів, вбивають цивільних та забирають їх машини та телефони. Видання “Заборона” поспілкувалося з людьми, які виїхали або досі перебувають у захопленому місті. Так, за їхніми словами, у будинках немає ні світла, ні води, ні тепла, ні інтернету – лише газ, передають Патріоти України.
Влада на співпрацю з ворогом не йде. Проте міський голова Юрій Бова виїхав за межі міста. Він заявляє, що всі працюють дистанційно. Мовляв, робити це у міськраді, коли тебе хочуть убити, неможливо. Пересуватися містом дуже небезпечно, люди навіть не можуть дістатися рідних чи поховати загиблих. Двадцятитисячний Тростянець, перерізаний ворожими блокпостами, фактично перетворився на список погроз та заборон.
“Нікого не пускають ні туди, ні сюди, люди не ходять, машини не їздять. Батько мій жив біля вокзалу, його привели до мене четверо росіян, – каже Юрій, місцевий житель. – Він вийшов, почав сваритися: ви мені вибили вікна, жити ніде, холодно, ведіть до сина. Привели, сказали, не ходіть, бо всюди снайпери. Стріляють без попередження. Таксиста у нас застрелили. Хлопця, який додому йшов і сто метрів не дійшов, застрелили”.
У Тростянці не працюю ні магазини, ні аптеки. Окупанти після захоплення міста все розграбували. “Потім прийшли свої і справу закінчили”, – йдеться у матеріалі.
“Я розумію, пачка макарон чи консерви, але 5 ящиків [100 штук] шоколадок чи ящик [180 штук] батончиків на одне рило? – Пише у місцевій групі в Фейсбуці власниця одного з магазинів. – А деякі і по три ящики тащили! А ящик засобу для миття посуду? А навіщо мікрохвильовку красти? Електроенергії все одно немає! Що ви планували робить з цвяхами, будівельними рівнями та викрутками?”.
Лікар однієї з ветеринарних клінік розповів, що йому кілька разів доводилося оперувати людей – діставати уламки та зашивати рани. Чотири людини просили приспати свійських тварин, бо нічим годувати. Чотири рази він відмовив: “Чекайте, може, це все закінчиться…”. Через масовий голод люди навіть готові відстрілювати і їсти собак. “Продуктів немає, голод. Люди просять купити за страшні гроші бодай щось”, – розповідають місцеві.
Одна з головних проблем міста – неможливість поховати загиблих. Тіла лежать у квартирах, гаражах та просто на вулицях. Біля цвинтаря знаходиться ворожий блокпост – один або два танки, снайпер або ціла зграя ворогів з автоматами.
За словами одних співрозмовників, людей, що наближаються до цвинтаря, окупанти розстрілюють; інші стверджують – домовитися можна. У будь-якому випадку, провести похорон як у звичайний час практично нереально.
“Щоб тіло Олега Павловича лежало в труні, його син повинен був докласти зусиль: взяти санки, сусіда, піти ярами, пройти блокпости, вийняти із паркану шифер, проникнути на територію похоронного бюро, взяти труну і тихо-тихо повезти її додому. Тепер, щоб тіло Олега Павловича лежало в землі, треба вирити яму. Його син бере друзів, санки, лопати. Вони вирушають на цвинтар, заходять через дірку в паркані і крадуться до місця, де поховані рідні покійника. А на них біжить військовий з автоматом”, – пише “Заборона”.
