У маленькому селі жила жінка на ім’я Марія. Щороку в Чистий четвер вона ретельно прибирала дім: мила вікна, вибілювала стіни, витрушувала кожну ковдру. У хаті все сяяло чистотою.

Одного року до неї зайшла стара подорожня. Озирнулася довкола й тихо сказала:
— Як у тебе чисто… А скажи, доню, чи так само чисто у твоєму серці?

Марія здивувалася:
— Я нікому зла не роблю, працюю чесно, молюся щодня.

Стара усміхнулась:
— А образи ти куди діваєш? А недобрі слова, що тримаєш у пам’яті? А заздрість, що інколи прокрадається в душу?

Марія замовкла. Вона згадала сусідку, на яку давно сердилась, згадала слова, які не змогла пробачити, і образи, що носила в собі роками.

— Я… не думала про це, — тихо сказала вона.

— У Чистий четвер, — мовила подорожня, — вода змиває бруд із тіла, а прощення — з душі. Бо справжня чистота починається не з підлоги, а з серця.

Тієї ж днини Марія пішла до сусідки, попросила вибачення й щиро пробачила сама. І вперше за багато років відчула легкість, ніби з душі зняли важкий тягар.

А її дім того вечора став ще світлішим — бо в ньому оселилася не лише чистота, а й мир.

Мораль:
У Чистий четвер важливо не лише прибрати дім, а й очистити серце — від образ, злості та всього, що робить душу важкою.