Синку, візьми мене на Великдень додому!

— Васильку, забери мене на Великдень додому, прошу тебе, сину. Я тихенько посиджу в куточку, навіть хустинку прикладу до рота, щоб не кашляти. Хочу хоч кілька днів побути в рідній хаті — там і стіни лікують. Тут я більше не витримаю…

— Тату, ну що ви, як мала дитина. Вам тут тепло, чисто, є що їсти. Я ще щось привезу з дому, ліки куплю.

— Не хочу я того їсти, Васильку… Я вже цілий рік не був удома, — тихо відповів Петро, намагаючись зустрітися з сином поглядом. — Я тут один залишився, усіх уже забрали на свята…

— Добре, до свят ще кілька днів, щось придумаємо, — сказав Василь і відвернувся. А Петро зрадів і почав говорити, що йому вже значно краще.

Коли залишився сам, він дивився у вікно. Весна розквітала — верби зеленіли, навколо було тихо й спокійно. Але думка про те, що не всіх забирають додому, знову стискала його серце. Самотність накривала з новою силою.

Він мріяв повернутися додому, піти на могилу дружини Марії, поговорити з нею. Дивлячись на небо і легкі хмари, відчував, як болить душа від цієї розлуки.

— Господи, поверни мене додому хоча б на день чи два… — шепотів він, задихаючись від кашлю.

Тим часом Василь просив дружину дозволити забрати батька на свята, але Віра боялася — через хворобу свекра. Вона не вірила лікарям і переживала за родину. Між ними виникла напруга, і зрештою Василь вирішив, що батько залишиться в лікарні.

У передвеликодню суботу Петро майже не відходив від вікна. Дивився на сонце, на пробудження природи, на лелек у небі й тихо чекав, що син приїде за ним. Він молився, згадував страждання Ісуса і просив не залишати його самого.

Вечерю він не їв — горло стискала туга. Вночі не спав, дивився у вікно, де місяць освітлював його змучене обличчя. У серці була лише самотність і біль.

На Великдень Василь із родиною пішли до церкви. Після служби він хотів поїхати до батька, але затримали гості. За святковим столом усі раділи, співали, але Василю було важко на душі.

Він згадав, як колись у дитинстві лежав у лікарні, а його батько стояв під вікном цілий день і ніч, щоб підтримати його. Цей спогад боляче вдарив у серце.

Наступного ранку Василь поїхав до лікарні з гостинцями. Але там його чекала страшна новина — батько помер.

Медсестра тихо сказала, що це стався великий інфаркт… саме на Великдень.