Я працюю вже майже 5 років у великій фінансовій компанії. У компанії працює близько 200 чоловік, директор у нас людина дуже жоpcтка, якщо вже йому щось не подобається – він слів не підбирає і навіть не намагається таке робити. У компанії існує цілий список правил і положень. Не дай Бог порушити, починається «винос мізків».
Зайвий раз до шефа в кабінет не ходимо намагаємося йому на очі не потрапляти. Була б можливість змінив би роботи, але іншу шукати ще та справа.
І ось якось шеф викликав до себе нашу співробітницю Світлану (мати одиночка) після годинної бесіди вона вийшла вся в сльозах і з тремтячими руками її буквально трясло. Колеги коли її заспокоїли повідала вона в чому справа.
У Свєти рік тому сталася біда захвoрів її син. Рік вона його лiкувала в кращій клініці країни. Лiкування не допомагає потрібно їхати в Німеччину, ну відповідно потрібні гроші. Вона стала шукати покупців на свою квартиру. І тут її викликає шеф і в кабінеті дає оплачений чек на лiкування в Німеччині, ну і відпустку з відкритою датою.
Шеф якого ми всі вважали бездушним видав їй велечезну суму грошей! Зі своєї кишені! Ну я все розумію, що таке буває ну якщо це фахівець високого рівня. А тут рядовому співробітникові так допомогти. Ми його після цього всі почали поважати.
Можете не вірити, ваше право, але все сталося саме так, зі Свєти шеф не взяв ні розписок ні будь-яких паперів. Світлана з сином вже в Німеччині. Ми її чекаємо всім колективом.
Здоров’я її синові!
