Ще з моменту розпаду С Р С Р росіяни “поклали око” на майже все українське: мову, культуру, історичну спадщину тощо. Оскільки за три століття їм не вдалося знищити такий великий пласт, вони вирішили його просто привласнити. Так сталося, зокрема, з багатьма археологічними пам’ятками. Їхню велику кількість журналісти виявили в Ермітажі та Державному історичному музею Росії.
Які знахідки найчастіше вивозили
Багата на події, українська історія залишила по собі велику кількість археологічних пам’яток різних епох. Їх можна знайти по всій території України. Найбільше загарбників приваблювала територія пів острова Крим і центр України.
Звідти часто вивозили експонати епохи Київської Русі та періоду нашої ери. На карті можна побачити багато великих кіл, які позначають, що з цієї території було вивезено орієнтовно 8 000 знахідок.
Карта з географією та кількістю вивезених експонатів з України (інфографіка: ТЕКСТИ)
Топ українських локацій за кількістю вивезених експонатів:
- Херсонес Таврійський – 12 065 знахідок
- Вишгород – 7 678 знахідок
- Судак – 7 199 знахідок
- Керч та околиці – 6 017 знахідок
- острів Березань (Миколаївщина) – 6 340 знахідок
- багатошарові стояки Заміль-Коба – 4 570 знахідок
- Пушкарівське городище – 4 135 знахідок
- Мірмекій (поблизу Керчі) – 3 718 знахідок
- Німфей (Керч) – 3 311 знахідок
- Немирівське скіфське городище (Вінниччина) – 3 204 знахідки
- Верхній Салтів – 2 972 знахідки
- городище Балка – 2 775 знахідок
- стоянка Таш-Аїр (Крим) – 2 567 знахідок
- Неаполь Скіфський (сучасний Сімферополь) – 2 559 знахідок
- поселення Успенка (Кіровоградщина) – 2 258 знахідок
- Кам’янське городище – 1 991 знахідка
- стоянка Стінка (Буковина) – 1 837 знахідок
- поселення поблизу села Городище (Хмельниччина) – 1 270 знахідок
- Красноставка (Черкащина) – 504 знахідки
- стоянка поблизу урочища Кишлянський Яр (Буковина) – 415 знахідок
- кургани біля села Журівка (Миколаївщина) – 366 знахідок
Звідки вивезли найбільше знахідок (інфографіка: ТЕКСТИ)
Журналісти підрахували, що загалом в онлайн-колекціях Ермітажу та Державного історичного музею Росії можна знайти до 110 000 українських археологічних пам’яток.
Варто зазначити, що під час дослідження не шукали мистецьких творів, ікон і зброї, адже їхнє походження важко ідентифікувати. Так само не досліджували пограбування під час повномасштабної війни.
Особливі мистецькі надбання та як їх ховають
Для пересічного громадянина більшість експонатів можуть не нести такого значення, як для істориків, наприклад. Однак є й ті, що залишаються надважливими для української культури.
Наприклад, Вишгородська ікона Божої матері. Сьогодні її називають “Богоматерь Владимирская” та зберігають у Третьяковській галереї в Москві. Її вважають основною православною реліквією Росії, хоча ікону вивезли з Києва ще в 1155 році.
Вишгородська ікона Божої матері (фото: Вікіпедія)
Такими діями Росія й досі намагається створити зв’язок із Київською Руссю, щоб асоціюватися з цивілізованою державою з давньою історичною традицією.
Для того, щоб крадіжка не була такою помітною, музейники Росії роблять нехитру махінацію: уникають деяких даних в інформації про експонат.
Ось, наприклад, археологічна пам’ятка Куль-Оба з інвентарним номером КО.-104. Літери позначають назву експоната.
Куль-Оба (скриншот: ТЕКСТИ)
Але інші експонати з колекцій мають ті самі букви у своїх назвах, хоча й зі зміненими цифрами. До того ж у цьому прикладі не відображено розділи “Археологічна пам’ятка” та “Місце знахідки”.
Інші пам’ятки реєструють за несправжніми інвентарними номерами (скриншот: ТЕКСТИ)
Варто зазначити, що до російських музеїв потрапили всі найцінніші скіфські, слов’янські та давньоруські старожитності, виявлені у Криму, на Київщині, Полтавщині, Катеринославщині, Чернігівщині та в інших регіонах України.
У 1764 році Катерина II заснувала Ермітаж, і тоді розпочалася лихоманка з наповнення музею експонатами. Проте замість дослідження своїх територій росіяни кинулися до України.
В Ермітажі представлена окрема колекція “Памʼятники Придніпров’я” в категорії “Предмети археології” із 3 913 експонатів, вивезених з України.
У добу СРСР грабунок тривав, але вже під більш офіційними приводами:
- участь у “всесоюзних” виставках, з яких експонати якщо й повертали, то зі скандалами
- евакуація під час Другої світової війни та розпорошення між російськими музеями
- викрадення нацистами й повернення після закінчення війни, але до музеїв у Москві й Ленінграді
- археологічні розкопки “всесоюзного” значення, внаслідок яких найцінніші знахідки везли до Росії
Спроби України повернути викрадене
Наприкінці 1920-1930-х років активно діяла політика українізації. Тоді працювала комісія Всеукраїнського археологічного комітету, який займався поверненням археологічних пам’яток в Україну. Деякі з них вдалося повернути, а деякі – ні.
Згодом після здобуття незалежності в Україні діяла комісія з реституції культурних цінностей, проте в другій половині 90-х років інституція припинила свою діяльність.
Але разом із тим викрадення пам’яток потрібно фіксувати, особливо під час бойових дій, адже це воєнний злочин.
“Будуть міжнародні судові справи в кожному конкретному випадку, і до цього треба готуватися, зокрема і на законодавчому рівні, і напрацьовувати інструктивні алгоритми для того, щоб люди знали, що робити в різних ситуаціях. У мене є величезне бажання, щоб в нашому війську з’явився спеціальний підрозділ, подібний до тих, які є в європейських арміях, який би опікувався культурними цінностями в зонах бойових дій”, – прокоментував археолог Євген Синиця в ефірі “Українського радіо”.
