Подружившись у двадцять чотири роки зі своєю колишньою однокласницею і першою любов’ю, Павло одразу поставивши дружину перед фактом: вона має родити йому сина, а ще краще — двох

Подружившись у двадцять чотири роки зі своєю колишньою однокласницею і першою любов’ю, Павло одразу поставивши дружину перед фактом: вона має родити йому сина, а ще краще — двох.
За рік після весілля у Чижів народилася донька Ольга, ще за два роки — друга донька Світлана, а ще за три роки — третя донька Альона.
— Та що ж це таке, — бідкався Павло щоразу, дізнаючись, що замість довгоочікуваного сина в нього буде ще одна донька, — я ж хочу сина!
— Нащо він тобі? — посміювався товариш Павла, а його рідна сестра взагалі крутила пальцем біля скроні: мовляв, брате, ти з глузду з’їхав зі своїм фанатичним бажанням стати батьком хлопчика.
— Я хочу спадкоємця, — уперто повторював Павло, а сестра тільки сміялася.
— Спадкоємця чого? Трикімнатної квартири на околиці міста і твого автомобіля? Не сміш мене, брате! Радій, що в тебе така терпляча дружина — я б на її місці давно тобі вигнала.
Павло з досадою хмурив брови, кусав губи і роздратовано думав, що одружився не на тій жінці.
Оксана й справді була поступливою та терплячою. Вислуховувала від чоловіка постійне невдоволення її зовнішністю, кулінарією, чистотою у домі.
А скільки вона вислухала претензій про те, що так і не змогла завагітніти й народити Чижову сина!
— Я ж не винна, Пашо, — спокійно говорила Оксана, і саме це її спокійне ставлення та відданість ще більше дратували чоловіка, — я не вибираю, хто з’явиться на світ. Це все генетика, а проти неї не підеш.
— У всіх моїх друзів є сини, — бурмотів Павло, — їхні дружини якось змогли народити хлопців. А з тобою що не так?
— Зі мною все добре, — холодно відповіла Оксана, — скажи дякую за те, що я народила тобі трьох чудових і здорових доньок.
– Дякую! — перекошеним обличчям відповів Павло, тоном і виразом намагаючись вколоти дружину. — Тепер треба думати, як забезпечити всіх цих дівчат у майбутньому. Їм же треба сукні, косметика, ваші жіночі штучки. А хлопець — йому багато не треба, зате користі від нього значно більше.
Яку користь мав на увазі Чижов, Оксана не уточнювала. Дивилася на чоловіка і мовчки зітхала.
Для неї найважливішим було те, що Павло залишався поруч, незважаючи на те, що в їхній батьківщині так і не з’явився на світ омріяний хлопчик. Оксана і дни рахувала, і до ворожки ходила, і гороскопи аналізувала — все марно.
Коли молодшій дочці Альоні виповнилося сім років, Оксана знову завагітніла. Павло з надією чекав на результат УЗД, а дізнавшись, що у них знову буде дівчинка, впавши в настоящую лють.
— Ти мене знущаєшся? — кричав він на Оксану, а вона, мовчки дивлячись на чоловіка, тільки стискала зуби. Вона втомилася від постійних нарікань Павла, їй набридло бачити, як зневажливо він ставиться до доньок, та й косі погляди друзів Павла їй уже сиділи у печінках.
— Щоб я з тебе не знущалася — будь ласка, збери свої речі та йди, — сказала вона, і Павло остовпів від такої несподіваної зухвалості.
— Як це йди? — здивовано перепитав він, а Оксана замість відповіді зібрала його речі і винесла в прихожу.
— Якщо тобі не влаштовує батьківщина, в якій ти живеш, — сказала дружина з гордо піднятою головою, — буде найкраще, якщо тобі в цій батьківщині не буде. І для тебе, і для нас усіх.
Павло образливо підхопив сумки і вийшов за двері, залишивши ключ від спільної квартири на полиці у передпокої.
Кілька тижнів живий у сестри, потім переїхав на орендовану квартиру, а ще за якусь годину взявши на роботі кредит і купивши собі окреме житло.
Оксані він справно платив аліменти, з доньками бачився кілька разів на місяць.
Павло був упевнений, що виконує свій батьківський обов’язок повністю: забезпечує батьківщину всім необхідним, але при цьому тримається від них на відстані.
Не таку батьківщину він хотів, тому активно шукав у своєму оточенні жінку, яка погодиться на його умови.
Коли Оксана народила четверту доньку, Павло був у відрядженні. Продовження в коментарі