Я дуже молодою вийшла заміж, пішла в невістки.
Життя з свекрами було для мене зовсім не цукор, хоча чоловік був доброю людиною. Йти від батьків він не хотів, говорив, що грошей немає. Коли мені виповнився 21 рік, я вперше стала мамою, у мене з’явилася маленька донечка, а через два з половиною роки з’явився синочок.
Свекри мені нічого не допомагали зовсім, мати чоловіка жодного разу дітей на руки не взяла, навіть, якщо вони плакали.
Жодного разу свекруха не насипала дітям їсти, вони з свекром стали ще відразу харчуватися окремо. Вони тримали корову, свині, мали гарні гроші, але все віддавали доньці своїй, яка жила зі своїм чоловіком у сусідньому селі.
З батьками вдома залишилася моя сестра. Хоча хата в них була старенька, але вони зробили там гарний ремонт, провели в хату воду, поставили гарний паркан і побудували великий хлів та літню кухню. Це все робилося за пенсію батьків, ще й мама працювала, будучи на пенсії.
Так ми і жили: я у свекрів, які ставилися до нас дуже недобре, а сестра моя з батьками, які в усьому їй допомагали.
Роки минали швидко, діти мої вже й школу закінчили, батьки мої постаріли. Мама вже моя недужала часто, за нею доглядала сестра. Коли мами не стало, недобре стало й татові. А потім і тато наш покинув нас. Сестра теж його доглянула.
А потім Катерина прийшла до мене, вона говорила, що хоче лише на себе оформити батьківське обійстя, а я маю написати відмову від хати батьків.
Я наступного дня пішла в селищну раду і в секретаря написала відмову.
Минають роки, а я так шкодую про свій вчинок, бо я залишилася ні з чим. Живу зараз у хаті свекрухи, але ж в неї ще донька є і не зрозуміло, кому вона дістанеться ще та хата. Я прав тут ні на що, як не мала, так і не маю.
А сестра живе в гарному обійсті, тримає гарне господарство. Я шкодую про те, що написала відмову, треба було поділити ту хату. Я розумію, що сестра доглянула батьків, але ж вони з сім’єю завжди жила в їхньому обійсті, це був її обов’язок. А в свою хату батьки теж вкладали великі гроші, я ж теж їх житина.
До речі, сестра на себе оформила ще й мамин земельний пай і зараз щороку отримує на нього 13 тисяч гривень. А я, виходить, залишилася ні з чим, і моїм дітям від дідуся з бабусею взагалі нічого не дісталося.
Розсудіть мене люди. Можливо, я зробила правильно, вчинила по-совісті? Чи я зробила помилку і позбавила своїх власних дітей родинного спадку?
Дайте гарну пораду, щоб мені на душі стало легше.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
