Одного разу маленький хлопчик прийшов до храму напередодні Великодня. В його руках була стара, трохи пом’ята свічка. Він довго дивився, як люди запалюють нові, красиві свічки, і тихенько запитав у старенького священника:

— Чи можна запалити мою… таку просту?

Священник усміхнувся і відповів:
— Сину, не важливо, яка свічка ззовні. Важливо, чи є в ній вогонь.

Хлопчик запалив свою свічку від великоднього вогню — і вона засяяла так само яскраво, як і всі інші.

Тоді священник сказав:
— Бачиш, світло не обирає, де горіти. Воно однаково зігріває кожного. Так і Воскресіння Христове — приходить у кожне серце, незалежно від того, яке воно було вчора.

Хлопчик міцно притиснув свічку до грудей і прошепотів:
— Тоді я теж можу світити…

І в ту ніч він поніс своє маленьке світло додому, запалюючи ним темряву не лише в кімнаті, а й у серцях своїх рідних.

 Мораль: навіть найменше світло здатне розігнати велику темряву, якщо воно запалене вірою і любов’ю