Одного разу людина, втомлена від свого життя, звернулася до Бога:

— Чому мені випала така важка доля? Чому саме я маю нести свій хрест? Може, Ти даси мені легший? Я вже не маю сил боротися з труднощами щодня…

І наснився їй сон. Вона побачила довгу процесію людей, які повільно йшли вперед, і кожен ніс на плечах свій хрест. Серед них була й вона сама. Йти ставало дедалі важче, і здалося людині, що її хрест найдовший і найтяжчий. Тоді вона зупинилася, зняла його з плечей і відпиляла шматок. Нести стало значно легше, і вона швидко дійшла до місця призначення.

Та перед нею відкрилася глибока прірва. По той бік починалася земля Вічного Щастя. Людина розгубилася: як же туди потрапити? Ні мосту, ні кладки поруч не було.

І тут вона побачила, що інші люди легко переходять прірву. Вони клали свої хрести поперек провалля і переходили по них, наче по мостах. Лише вона не могла цього зробити — її хрест виявився надто коротким.

Тоді людина гірко заплакала і прошепотіла:

— Якби ж я знав…

Прокинувшись, вона більше не просила в Бога легшого хреста.

Бо нести свій хрест — це не кара. Це шлях боротьби зі слабкостями й темрявою всередині себе. Це дорога до свободи й очищення.

І кожному дається саме той хрест, який він здатен витримати.