Україна підійшла до проголошення Незалежності у вирі суспільно-політичних змін кінця 80-х -початку 90-х років.
Про це в інтерв’ю РБК-Україна розповів безпосередній учасник ухвалення Акту про Незалежність, народний депутат кількох скликань та представник “Народного руху України” Юрій Костенко.
За його словами, вже на початку 1991 року і опозиція, і навіть частина комуністичної більшості у Верховній Раді розуміли: радянська система доживає останні дні. Москва перестала виконувати фінансові зобов’язання перед Україною, особливо у сфері ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Водночас суспільство стрімко радикалізувалося – після ухвалення Декларації про державний суверенітет 1990 року і “ланцюга єдності” стало зрозуміло, що курс на незалежність є незворотним.
Загострення ситуації після серпневого путчу ДКНС
Ситуація різко загострилася після серпневого путчу Державного комітету надзвичайного стану (ДКНС) у Москві 1991-го. Опозиційні депутати в Києві одразу вимагали скликання позачергового засідання парламенту. Як згадує Костенко, більшість комуністів була розгублена, а їхній лідер Леонід Кравчук намагався балансувати між Москвою та демократичною меншістю. Водночас у західних регіонах України почалися масові мітинги на підтримку незалежності.
“Путч у Москві став тригером, який остаточно зруйнував ілюзію міцності Союзу”, – зазначає Костенко.
Швидкі рішення та розгублені комуністи
Уже 20 серпня в опозиції з’явився перший текст Акту про Незалежність, підготовлений Левком Лук’яненком. А після провалу заколоту Верховна Рада на позачерговому засіданні 24 серпня 1991 року ухвалила історичне рішення – проголосила Незалежність України.
Акт проголошення незалежності України (фото: Вікіпедія)
Костенко наголошує, що голосування стало можливим завдяки масовому суспільному тиску та розколу серед комуністів.
“Значна частина комуністів була розгублена. Вони бачили, що люди виходять на майдани, і приєдналися до ухвалення Акту”, – підсумував він.
