Ікона може бути великою чи зовсім маленькою, написаною на дереві, полотні або виконаною з іншого матеріалу. Та її справжня цінність не у формі, а в духовному змісті. Це не прикраса інтер’єру, а святий образ, який покликаний нагадувати людині про Бога, святих і шлях праведного життя, про відповідальність за власні вчинки та чистоту душі.
Згідно з православною традицією, ікони мають займати почесне й помітне місце в оселі. Їх часто прикрашають рушником чи вишитою серветкою — як знаком пошани й любові. Водночас поруч не варто розміщувати речі, що відволікають від молитви та зосередження: телевізор, декоративні фігурки чи інші предмети суто світського характеру. Молитва потребує тиші — не лише навколо, а й у серці.
Церква також застерігає від носіння ікон у гаманці чи сумці разом із грошима та банківськими картками. Таке ставлення може спотворювати сам сенс святого образу, зводячи його до рівня «оберега» або талісмана. Ікона — не магічний предмет і не захист «від усього зла». Справжньою опорою та захистом для людини є жива віра, щира молитва і довіра до Божої волі.
Не варто й перетворювати дім на суцільний музей ікон. Надмірність не додає духовності. Достатньо невеликого іконостасу з однієї-трьох ікон, до яких звертаєшся з молитвою та відкритим серцем. Важливі не кількість образів, а глибина віри, щирість слів і готовність жити за християнськими заповідями.
Менше довіряймо забобонам і зовнішнім формам, а більше — молитві, смиренню та любові. Саме через це в наше життя приходить Божа благодать.