Навіщо ставили дідух?

Коли на небі сходила перша різдвяна зоря, а в хаті запалювали свічку, до оселі урочисто вносили дідуха — сніп із найкращого збіжжя. Його ставили на покуті, біля ікон, на найпочеснішому місці.
Бо дідух — це не просто сніп, а символ усього, що тримає український рід.

 Пам’ять про предків
Назва “дідух” походить від слова дід. Вірили, що в різдвяну ніч душі предків приходять у хату, щоб побути з родиною. Дідух ставав для них місцем прихистку. Тому на Святвечір не шуміли, не сварилися, не підмітали — щоб не потривожити тих, хто прийшов із небес.

 Подяка землі
Дідуха робили з першого або останнього снопа жнив — найціннішого. У ньому була вся праця року: сонце, дощ, мозолі на руках, терпіння й надія. Ставлячи дідуха, дякували землі та Богові за хліб, за життя, за врожай.

 Оберіг дому
Вважалося, що дідух охороняє хату: від біди, голоду, хвороб, лихих думок. Поки він стоїть — у домі є лад, достаток і Божа ласка. Недарма казали:
«Де дідух — там мир і благословення».

 Єднання поколінь
Дідух поєднував минуле, теперішнє і майбутнє.
Предки — у пам’яті.
Живі — за святковим столом.
Діти — як продовження роду.
Тому Різдво з дідухом було святом не лише народження Христа, а й народження сили роду.