“Коли почула перші вибухи і зрозуміла, що почалася війна, то зібрала сумку вхопила собаку і поїхала ще до того, як мою квартиру обстріляли”, – цю коротку історію мешканки Бучі можуть тепер розповісти мешканці багатьох міст і сіл України, які були змушені залишити свої оселі внаслідок жорстоких обстрілів російськими окупантами.
Ще не так давно в їхніх містах буяло життя, діти ходили в школу, вигулювали собак, зустрічались з друзями, смажили шашлики. Тепер будинки розбомблені, земля вивернута від постійних обстрілів, на вулицях розтрощена техніка ворога. CNN поспілкувалася з тими, хто був вимушений рятувася із власного дому під свист куль і бомб у пошуках притулку на безпечній території, та тими, хто лишився.
Ірпінь
Ольга Добреля переїхала до Ірпеня 13 років тому. Там вона виховала родину, знала, де найсмачніша кава і піца на дровах. Росія почала атакувати місто в перші дні вторгнення в Україну. Добреля розповіла, як ховалася з родиною в підвалі власного будинку, як “земля трясласа під ногами”, а діти відмовлялися повертатись з підвалу до своєї кімнати.
Через деякий час родина жінки втекла до Черкаської області, проте вона заявляє: “Ми любили і будемо любити Ірпінь у будь-який час року. Навіть після війни”.
Бородянка
Віктор, залишаючи Бородянку на тиждень для роботи в Києві мав погане передчуття, що може не повернутися. Так і сталося. Місто зазнало жахливих обстрілів і тимчасово окуповано російськми військами. 5 березня мер Бородянки Олексій Кулеба сказав страшні слова: “Бородянки немає. Вона майже повністю знищена. Російські війська контролюють населений пункт”.
Віктор був на зв’язку з дружиною і дитиною, які досі лишаються в місті без світла, їжі і води, ховаючись від окупантів.

Чернігів
Мешканка історичного північного обласного центру Чернігова Вікторія Арищенко лишається в місті досі, незважаючи на постійні обстріли окупантами і відсутність електроенергії, тепла, води.
Їжі в місті мало. Коли відкриваються ненадовго магазини, люди вишукуються в довгі черги за продуктами. Але через це виникає серйозна небезпека, бо військові РФ обстрілюють місця скупчення людей.
Офіційних коридорів для евакуації немає. Тому мешканці на свій страх і ризик лишають місто на власних автомобілях і нерейсових автобусах.
“На даний момент я у будинку. Ми вже звикли і проводимо дні в будинку, незважаючи на те, що йдуть бойові дії. Вночі, коли є загроза з неба, ми ховаємось у підвалі нашої будівлі”, – розповіла Вікторія.

Маріуполь
До початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Маріуполь був містом з купою парків, скверів, фонтанів. Там проживало більше 400 тисяч мешканців. Окупанти кожен день продовжують бомбити місто, яке вже майже перетворилося на руїни. Зараз в Марыуполы – гуманітарна катастрофа, зокрема і через те, що ворог бомбить пологові будинки, лікарні, драмтеатр та цивільні будівлі, в яких знаходилось багато людей, серед них і діти.
“Ми навчилися розрізняти звуки великих артилерійських снарядів, “градів” і падіння бомб”, – розповіла директор Художнього музею імені Куїнджі Тетяна Булі.
Через кілька днів постійних бомбардувань району, в якому вона проживала з родиною, їм вдалося втікти в безпечне місце. “Нашого району, по суті, вже не існує. Все стерто”, – заявила жінка.
Іван Кузнєцов, який народився і виріс в Маріуполі, перебував у Києві на початку російського вторгнення. Він записався в місцеву тероборону. З 2 березня він втратив зі’язок з рідними у Маріуполі, зокрема з матір’ю і бабусею.
“Останнє, що я чув від своєї родини, це те, що в будинку не було світла, води та тепла. Мені важко уявити, які там зараз умови, враховуючи, що вночі ще й холодно, але те, що я побачив… жахає”, – зазначив чоловік.
