На мене всі накинулися, бо я вирішила не чекати його з армії. І була права

Життєві історії

Чомусь так заведено, що хлопець йде в армію, дівчина чекає, пише листи, страждає від розлуки, потім хлопець повертається і вони одружуються.

Ну або не одружуються, він раптом усвідомлює, що це не та сама дівчина, яка йому потрібна та й куди поспішати … можна ще погуляти.

Або вона раптом в процесі очікування, розуміє, що чекає не зовсім того, хто потрібен. Приїжджає хлопець з армії, а вона вже заміжня і в пологовий будинок зібралася. Він пішов страждати.

Загалом, це життя. Ніхто ні в чому не винен, просто так склалося.

Як же давно це було. Я тільки перейшла в 11 клас. Активно готувалася до вступу у ВНЗ та була закохана (ну або мені так тоді здавалося). У цьому віці всі закохані.

Об’єкт моєї закоханості був дуже собі нічого і навіть встиг вступити до престижного ВНЗ. І ось переді мною малюється така райдужна картина: він перспективний фахівець, я без п’яти хвилин студентка і перед нами всі дороги відкриті, вибирай будь-яку.

У підсумку я проступаю в університет, і бах … він раптом вирішує, що йому не потрібно тут вчитися, він щось там переосмислив, що то там зрозумів і вирішив кинути інститут і піти в армію.

І ось те саме питання з приголомшливою​​силою обрушилося на мене:

– «Ти ж будеш чекати мене з армії?»

НІ НІ …. НІ

Я нічого не хочу чекати, я хочу жити тут і зараз. І мені зараз перекреслили всі мої намальовані мрії. У мої плани не входить неосвічений чоловік без професії, та ще й чекати його.

Я розпсихувалася, що мене ставлять перед фактом, вибираючи свій шлях, причому цей шлях тепер в іншу сторону.

Він подумав, що я попереживаю і заспокоюся і буду чекати, нікуди не подінуся.

Але я написала, що ні, чекати не буду. На той момент мені здалося, що так чесніше.

Але я і не очікувала, з яким засудженням я зіткнуся. Більшість наших спільних друзів назвали мене страшним зрадником і тільки найбільш ледачий не вважав за потрібне провести мені навіювання з прикладами героїчних жінок, які в страшних злиднях чекали своїх чоловіків.

Та й знай жінка своє місце: чоловік прийняв рішення, йди за ним.

Кілька листів я ще отримувала, але не відповідала на них.

У наше місто він більше не повернувся, залишився жити де служив. Вибрав кар’єру військового, одружився.

Я ж будувала життя за своїм сценарієм.

І до сих пір вважаю, що поступила тоді дуже правильно.

Вважаю, що це моя особиста справа кого і звідки чекати. І ніхто не має право засуджувати мене за це.

Оцените статью
Добавить комментарий